ПРЕС-ЦЕНТР


Прес-центр ХНУМ ім. І.П. Котляревського був заснований 1 березня 2012 р. з метою висвітлення подій університету та забезпечення єдиного інформаційного центру, в якому працюють майбутні професіонали музичного та театрального мистецтва.

Матеріали, створені співробітниками прес-центру, друкуються на сайті ХНУМ (розділ «Події»), входять до друкованого видання ХНУМ імені І.П.Котляревського – газети «Dominanta» (див. сторінку «видання», "Періодичні видання", Газета "Акценти", газета "Dominanta"  головний редактор Ю. Ніколаєвська).

З 1 листопада 2012 року за ініціативи Прес-центру та «Кафедри історії української та зарубіжної музики» був відновлений конкурс «Арт-журналістика», до участі в якому залучаються роботи студентів  в різноманітних жанрах (рецензії, інтерв'ю, есе, анонси, творчі портрети та ін

Прес-центр має свою сторінку в соціальній мережі: http://vk.com/pressa_hnum
Наша електронна адреса: presaKHNUM@i.ua




Склад Прес-центру

Ніколаєвська Юлія Вікторівна - редактор офіційного сайту ХНУМ імені І.П.Котляревського. Кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри «Інтерпретології та аналізу музики». Email: julia310873@gmail.com 0938079293
Єгорова Марина Олексіївна - керівник Прес-центру
Гладишко Альона – студентка 5 курсу. Випускниця Чернігівського музичного училища ім. Л.М. Ревуцького.
Мікрюкова Анастасія – редактор прес-центру, студентка 3 курсу, захоплюється грою на фортепіано.
Мукомол Наталія – студентка 5 курсу. Випускниця Северодонецького музичного училища ім.С.С.Прокоф’єва. Захоплюється рукоділлям та волейболом.
Максютенко Элеонора - студентка 4 курса. Випускниця Харківського музичного училища імені Б.М. Лятошинського.
Герасименко Леся - студентка 3 курса. Випускниця Полтавського музичного училища імені М.В.Лисенка.
Мамона Ангелина - студентка 3 курса. Випускниця Северодонецького музичного училища імені С.С.Прокоф'єва.0


Статьи о музыке и музыкантах

(на свободные темы)





ИНТЕРВЬЮ

Напередодні конкурсу «Арт-журналістики 2016», ми зустрілись з керівником прес-центру ХНУМ ім.І. П. Котляревського – Єгоровою Мариною Олексіївною, щоб обговорити питання сучасного і майбутнього арт- журналістики.

–Майже рік ви керівник прес-центру, що було найважчим на початку ?
– Справа в тому, що роботу мені передали без спадкоємності, тобто, коли я прийшла керівника вже не було і мені прийшлось самостійно все дізнаватись, входити в курс дій і збирати «команду» з самого початку.  На жаль, на це пішло багато часу. Раніше, я ніколи не займалась діяльністю мас-медіа і певний час мені не вистачало навиків. В цьому питанні дуже допомогли літні курси з журналістики, що проходили в Києві. Спілкування з досвідченими практиками принесло багато користі у роботу.

Коли почали працювати які цілі собі ставили?
Напевно головна мета прес-центру, це об`єднати не тільки учасників центру(музикознавців), але і всіх студентів, зробити життя університету прозорим. Дуже важливо прибрати роз'єднаність і допомогти в обговоренні проблем і дискусійних питань.
«Треба зробити творче життя університету відкритим для загалу, і прозорим для самих музикантів»

На вашу думку це вдається? Як би ви оцінили роботу прес-центру?
–Не до кінця, дуже хочеться досягти вільного діалогу  учасників, що більше активізувало б культурний простір. Наприклад, одна з останніх подій – приїзд американської фольк-групи «laura cortese». Під час конференції я все чекала на питання студентів, щоб виникла якась дискусія, живе спілкування, але нажаль студенти показують радше свою непідготовленість, а можливо і незацікавленість.

Повертаючись до теми журналістської роботи, ви згадували київські літні курси, а столичні методи журналістики сильно відрізняються від так би мовити «перифирійних»?
–Так, деякі особливості звичайно є. Із журналістів які відстежують культурне життя столиці, я б могла виділити Любов Морозову, мені дуже подобається її досвідченість в різних питаннях, її метод спілкування. Мене дуже підкупає коли журналіст обізнаний і в історичних справах і в сьогоденності. У Харкові нажаль немає достатньо кваліфікованих спеціалістів, тому важко виділити цікавий матеріал. Єдиний напевно, хто достатньо цікаво освідчує події нашого міста, і кого я читаю це Олександр Аннічев. А в цілому я розумію , що це  ще одна задача прес-центру навчитись коротко і змістовно описувати події.

Тобто рецензії вже не є базовим показником?
–Звичайно є, але сьогодні ,з шаленою популярністю соціальних мереж, виникає потреба у форматуванні жанру, до слова використання так званих фічерів (фото з описом) які мені особисто дуже подобаються.

–Як ви вважаєте, чи існує сьогодні професія – музичний журналіст, і яке майбутнє ви вбачаєте?
-Я вважаю, що такої професії не існує, але знаю , що в деяких університетах збираються відкривати курси з підготовки подібних кадрів. На мою думку це все не має сенсу, адже про музику повинні писати люди які мають базову музичну освіту. Потрібен професіонал досконало знаючий, чому і що саме відбувається під час виступу, а для цього мало знати тільки історичні факти. Треба мати якийсь досвід в музичній сфері. Тому, музичний журналіст може виникнути лише від самоосвіти і нажаль, сьогодні це не буде мати великого попиту, адже фінансово заробити тільки за рахунок музичної журналістики досить важко, це скоріше волонтерська робота. Інша справа коли людина музикант, і паралельно веде просвітницьку працю, і не обов'язково, щоб ця людина була музикознавцем.

На передодні конкурса журналістики, щоб ви могли порадити музикознавцям, які останнім часом скаржаться на затісні рамки класичних стандартів?
– Звичайно певний тиск існує завжди, і єдине, що можна порадити – це тримати удар (посміхається). Треба шукати свій стиль, і не бути рупором прийнятих законів, знаєте як кажуть «існує думка…». Так от мені хочеться, щоб у кожного були свої думки. Бо на конкурсі завжди приємно читати різні роботи. До речі, як на мене, показником став цьогорічний фестиваль Харківські Ассамблеї. Ми змогли достатньо широко написати і прокоментувати події фестивалю, і приємно, що не було однакових за стилем рецензій, або простих «відписок». Тому той же самий принцип хочеться побачити і на конкурсі, щоб було помітно не лише загальну тему, а і ставлення автора до певної події. Єдине , дуже хочется після конкурсу створити невеличку конференцію для самих музикознавців, щоб обговрити усі проблеми і актуальність нашої праці.

Співбесіду провела Елеонора Максютенко




            "Золотий ключик" від серця публіки

Ця історія про те, як піаністка, випускниця Національної Музичної Академії України імені П.І.Чайковського перетворилась в музиканта і водночас менеджера класичної академічної музики. Її ім’я Євгенія Єрмачкова, студентка магістерського  курсу (Master Music Professional Performance) Університету мистецтв Folkwang, Німеччина (Folkwang Universitat der Kunste).
В Успенському соборі Харкова, в якому зараз розташована філармонія, 12 лютого пройшов її сольний концерт з творів композиторів романтичної і пізньої романтичної музики: мазурки ор. 50 Кароля Шимановського, 24 прелюдії ор.11 Олександра Скрябіна і соната c –moll Франца Шуберта. Мене захоплює в Євгенії  її зацікавленість світом, небайдужість, артистична чарівність. В її пальцях ніби то «золотий ключик» від серця публіки. В мазурках Шимановського вона «відкрила» якісь основи про польські «вечорниці» з кокетливими танцювальними па. Закохано, замріяно, як вірші її любимої Анни Ахматової,  подарувала Євгенія прелюдії Скрябіна нам й усій Європі ( фортепіанну музику Скрябіна, з її слів, там сприймають як нову і незнайому). Про тепло, про сумніви, про близькість і, водночас, сторічну історичну дистанцію, про вічний рух таємних енергій грала піаністка  під куполом собору. Сонату Шуберта c-moll виконують на сцені дуже рідко, за винятком конкурсів. Пам’ятаю таке речення «он недооценён», але не пригадую кому його припорядкували. Євгенія зіграла її іноді весело, але ніколи не радісно, мелодії Шуберта мерехтіли як багаття. Я достеменно знаю, що в моєму музичному досвіді ніколи б не відкрилось це «запечатане віконце» Шуберта, якби не ця дівчина в темно-зеленій сукні, зі стриманим обличчям і дитячою посмішкою.
Вона переконлива, коли грає і також переконлива, коли щиро розповідає про життя української студентки в Європі, яка без грантів за власним бажанням самостійно здобуває європейську музичну освіту. Саме в Дуйсбургє,  де розташований університет Folkwang, Євгенії  довелося пройти тест на свідомість і життєздатність. Розмовляючи про її справи, ми, як кажуть, «сверили часы» по  життєвим домінантовим величинам: нема «священних корів», життя наповнено різними подіями, треба вірити у свої сили. Так, мені здавалось, що Євгенія не має минулого, а тільки суцільне чисте майбутнє.
Може так статися, що знайомі ще з часів моєї юності слова про «утечку мозгов за рубеж» перетворяться з очевидної правди на приховану брехню. Бо наші «варяги» приїздять і передають нам свої мрії, перпетуум мобіле в таких концертах або інших музичних ініціаціях.
Після концерту ми дочекалися піаністку з купою букетів з квітами і спитали про її справи.
Твій репертуар завжди знаходиться в популярній романтичній парадигмі,  чи є й інші пріоритети?
Романтична музика не зникає і не зникне ніколи. Те, що рухається здалека, ми маємо зберігати.  В мене є свій лист очікування творів, які я, в принципі, хотіла би зіграти. Наразі, я теж вивчаю етюди сучасного угорського композитора Дьордя Лігеті і танці ініціації Каноссона. Втім, моя особистість завжди приймає участь в «обміні речовин» з публікою на концерті. Мій Бетховен іноді починає походити на Шуберта. Мабуть бракує жорсткості. Скрябіна взагалі я вважаю моїм улюбленим композитором, я його багато грала. Ми з моїм педагогом працюємо над майстер-проектом – тематичним концертом, який, скоріш за все, буде пов’язаний з фантазією.
Це випускний іспит?
Так. Мені подобається, що магістратура в університеті вимагає, що в тебе повинні бути тематичні концерти, або інші спільні проекти. Folkwang – це мекка для  сучасних танцорів, навчаються також актори, фотографи, дизайнери і ми, музиканти. Тут зовсім інша система. На цих теренах багато влаштовується концертів в музеях, галереях, театрах, бібліотеках, книжкових магазинах. Це, так би мовити, наш портал до публіки.
Ти вивчаєш спеціальність в класі професора Хісако Кавамури, це головна мета, за якої ти приїхала в Німеччину?
І так, і не зовсім так. Навчаючи на майстра, тебе готують до  того, як організовувати концерти, або як ти повинен поводити себе з публікою, особливо не «профі». Якщо ми бажаємо грати концерти ми маємо самі придумати, як їх рекламувати, як залучати публіку. В Європі такі ж проблеми, як у нас, дуже важко зібрати аудиторію. Уявляєте, що музиканти Берлінського симфонічного оркестру проводять презентації в загальноосвітніх школах для піару своїх  будь яких програм. Мені імпонує практика «концертів-розмов», або родинних концертів. Сенс такого заходу, щоб зібратись в невеличкому залі на 50, 60 чоловік і слухати музичні твори, спілкуватися з солістами.
Тобто, соліст сам розповідає і є ведучим?
Це не зовсім ведучий, в нашому розумінні, в  Європі так часто можна бачити, що подібні концерти знаходять відгук у публіки, бо вони зацікавлені у відкритості солістів. Публіка має можливість почути, що думає соліст, поговорити з ним, а ще до цього додати можливий відеоряд, наприклад. Виконавець зовсім інакше розповідає, ніж той, хто не грає. В мене був такий досвід в Нідерландах, коли я перед виконанням четвертої сонати Скрябіна мусила «підготовити» публіку, ми разом були у захваті. У виконавця завжди більше «поле для маневру» ніж у ведучого. Менеджмент академічної музики вже не інновація в Європі, а предмет магістерського курсу.
Ти задоволена сьогоднішнім концертом?
Почуваю себе так, ніби у мене «всі козирі в руці». А насправді, якщо я відчуваю, що для публіки музика стає нецікавою, як би я швидко і технічно досконало не зіграла, для мене мов би включається червона лампочка про небезпеку. Бо це не спорт. В мазурках  Шимановського мене  бентежить зміна темпів, бо там нема ні однієї строки, де б не було написано ritardandо або avivandо. У прелюдіях Скрябіна є прямі алюзії к Шопену, а якщо придивлятися до всіх цих гармонічних поворотів, то це дуже цікаво.
Адаптуються в незнайомій країні, звісно по-різному, проте не менш ніж півроку. У тебе вже закінчився цей перехідний період?
Півроку замало, рік. Я з самого початку працюю, бо німецьку мову я знала, вивчила в Києві в Ґете – інституті.  Мені пощастило познайомитися з людьми, які залучають мене грати в концертах, займаюсь з учнями, їх у мене семеро (кожний займається десь півгодини на тиждень). Ще можна перегортати сторінки на концерті за 50 євро, допомагати в гардеробі. Саме навчання  безкоштовне, тільки треба сплачувати 185 євро за гуртожиток, страховку медичну і проїзний документ на транспорт - теж 200 євро, найскладніше – це віза.
На кінець розмови, традиційне запитання, з ким ти спілкувалась з музичного бомонду, що цікавого побачила?
Мені здається, я мобільна людина, тому, перш за все, можливість почути на концертах відомих виконавців дуже мене тішить. Квиток для студентів- 10 євро, тому можливість послухати Міцуко Ушида, британську піаністку японського походження, Даніеля Баренбойма, Григорія Соколова не пропускаю. Майстер-класи з Дмитром Башкіровим, Мартою Аргерих, відомою аргентинською піаністкою, це моє найбільше враження.
Женю, бажаю тобі успіхів в твоїх справах і дякую за інтерв’ю.

Розмову провела Марина Єгорова, музикознавець.





ДВА ДНЯ І ДВІ НОЧІ В ОДЕСІ!!!
Віра Ібрямова поділилася враженнями від фестиваля “Два дня і дві ночі нової музики”, де прозвучали її твори, а також розповіла про особливості композиторського життя.

Віра, розкажіть, будь-ласка, що особливого Ви побачили на фестивалі “Два дня і Дві ночі нової музики” в Одесі.
-Взагалі фестиваль представляє дуже авангардну музику, саме така його спрямованість. Якщо на львівьскому фестивалі “Контрасти” можна почути й твори більш традиційні, то тут спрямованість на більш “жорстку” музику, яку у  нас, на жаль, зараз ще мало хто сприймає і мало хто виконує. 80 відсотків того, що було тут представлено, стало українськими чи європейськими прем'єрами.  Величезною була кількість самої музики: це тривало з четвертої і до першої-другої години ночі, і я не уявляла, яким в таких умовах буде сприйняття. Більшість виконаних творів належать композиторам, які ще живі, це, власне, сучасна контемпоральна музика, але виконувались і так звані класики авангарду, як, наприклад, Штокхаузен. Виконавці були  польські, українські і скрипалька з Швейцарії,  яка виконувала мої твори. Мене, особисто, дуже потішило виконання, наповнене глибоким розумінням такої музики.   У нас в Харкові цього робиться дуже мало. Авангардна музика лякає багатьох аж до смерті, це дуже складна, і, взагалі, майже нікому не потрібна річ. А там це звучить дуже просто, і видно, що люди переживають цю музику, пропускають через себе. І слухається все теж дуже легко.

З програмки ми знаємо, що виконувалися Ваші Інерції для скрипки соло. Що це за твір, чим він особливий?

Це шість дуже коротеньких мініатюр, які не замислювалися як цикл, а писалися в різний час. Два роки тому, влітку, я наслухалася сонат Ежена Ізаї для скрипки соло, якими була дуже вражена і вирішила щось написати для скрипки. Вони зібралися протягом двох років: коли з'являлася якась ідея, я сідала і писала нову мініатюру. Я думаю, що продовження теж буде.

Як взагалі відбувався процес підготовки до такої події? Чому для такого фестивалю були обрані саме ці твори?

В даному випадку обирала не я. Цей фестиваль уже представляє вищий композиторський рівень і взагалі не передбачалося, що студенти будуть приймати участь. С цього приводу вийшов курйозний випадок. Я знайома з організатором фестивалю, Лесею Олійник, вона давно знає мої твори. Вона дозволила прислати їй декілька творів на вибір, серед них були фортепіанні, для голоса з фортепіано, квартет. Але все це не підходило до формату фестивалю. А от коли вона побачила Інерції, то одразу ж відправила ноти виконавиці зі Швейцарії, щоб вона їх вчила. Те, що я ще студентка, з'ясувалося тільки з мого резюме і було вирішено організувати спеціально один вечір для концерту саме такого формату.

Які Ваші враження від того, як Інерції прозвучали в Одесі?

Мені дуже пощастило, що мої твори виконувала гарна скрипалька, Габріелла Бруннер. Більшість студентів, які брали участь у тому концерті, виконували самі себе, і треба відзначити, що рівень виконання одразу ж упав. А коли вже другий день поспіль слухаєш по 10 годин гарне виконання, вухо вимагає певної якості. Цей концерт був майже перед закриттям, і тому такий факт дуже яскраво відбився у моїй пам'яті. Тому я дуже вдячна Габріеллі Бруннер, яка виконувала це справді майстерно. Це, мабуть, найбільша розкіш для композитора — не грати самого себе, а слухати.

В чому особливості співдружності композитора і виконавця? З якими складнощами Ви стикаєтесь?

Проблема в тому, що виконавці, коли є живий композитор, ліняться самі думати, дивитися в ноти. Їм простіше, щоб ти сам прийшов і на пальцях показав, як і що ти хотів сказати, що бачив автор. Та справді так не повинно бути, тому що до вас не приходить Бах і не розказує, як треба грати. Тобто природнім є процес, коли виконавець бере ноти і сам все грає. А у нас ліняться думать музиканти, вони кажуть, що це складно, це треба пояснювати. А от в Одесі такого немає. І тут можна сказати, що це такий був урок для мене, що треба максимально втілювати в нотах, що ти хотів сказати, глибоко працювати з нотним текстом.

Наскільки яскраво, на Вашу думку, володіння інструментом відображається на творчості композитора?

Володінння будь-яким інструментом для композитора завжди плюс, тому що ти розумієш його технічні можливості, структурні моменти. Ті композитори, які менше володіють, наприклад, широкою фортепіанною технікою,  можуть писати якісь суто технічно незручні речі, хоча можна набагато простіше все це написати, а звучати буде так само. 

Ви захоплюєтесь фольклором. Як це відобразилося на Вашій творчості?

Захоплення фольклором, звичайно, відображається  на композиції, іноді, навіть, підсвідомо. Коли Інерції виконували  в Харкові, а толі їх ще було, не 6, а 4, пам'ятаю, як пояснювала скрипальці, як треба грати. Розказувала, що не страшно, якщо, наприклад, квінти у верхньому регістрі вийдуть не чисто, бо я прагнула показати, власне, скрипку як інструмент, що живе, дихає. І коли виконавиця порівняла це з народною музикою, я зрозуміла, що певний зв'язок є. А зараз вже намагаюсь знайти структуру в народних піснях, яку можна було б перенести в сучасну музику, знайти щось нове. Адже якщо писати, як 150 років тому, це не буде цікаво ні композитору, ні виконавцю, ні слухачу.

Як Ваша творчість поєднується із повсякденними моментами життя?

Творчий процес не проходить в мене так, що треба сісти десь в тиші, помедитувати та пописати музику. Я, наприклад, їду в метро, йду по вулиці, мені приходить на думку якась тема, починаю замислюватись, як я її оркеструю тощо. Тобто це постійно відбувається: паралельно звичайному життю існує такий неперервний мозковий процес. Часом вони перетинаються, і тоді треба сісти і записати це.

Що є для Вас композиція — спосіб самовиразитися, або Ви прагнете донести якусь ідею до слухача?

Я не можу писати музику, незважаючи на свої внутрішні переживання. Але зараз багато музики, яка дуже експресивна і надзвичайно внутрішньо емоційна. Мені, особисто, цього забагато, хочеться поставити деякий фільтр і говорити від третьої особи, а це дуже важко. Потрібно балансувати власні почуття, щоб слухач не захлинувся моїми емоціями, а виніс щось середнє, щось своє. Тобто емоції не повинні керувати змістом, ідеєю.

Розмовляла Ольга Охріменко



Переможці конкурсу «Арт-журналістика 2017»

27 квітня на Вченій Раді Харківського національного університету мистецтв імені І.П.Котляревського оголошено переможців міжвузівського регіонального  конкурсу «Арт-журналістика 2017». Були вручені  дипломи і сертифікати учасникам конкурсних перегонів. Студентам за результатами голосування журі надані дипломи в наступних номінаціях.

Гран – прі отримав Брюханов Демид ( 2 курс, театрознавчий факультет ХНУМ) за роботи «ТТА – триптих театральних алюзій», цикл фоторепортажів «Весняно – зимова театралка», «Проблема розвитку творчих контактів харківської театральної спільноти з польськими митцями».

Дипломи «За краще есе» отримали Харіна Юлія ( мистецтвознавчий факультет ХДАДМ) за роботи «Памятный маршрут» і «Улыбка удачи»;  Мікрюкова Анастасія (3 курс, музикознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Здания открывают свои секреты»;  Горбачова Валерія (мистецтвознавчий факультет ХДАДМ) за роботу «У пошуках сенсів».

Дипломи «За кращий репортаж» отримали  Черняк Марія (аспірант ХНУМ) за роботу «В день рождения Телемана звучит валторна»; Гудзієнко Людмила (мистецтвознавчий факультет ХДАДМ) за роботу «Пространство смыслов».

Дипломи «За кращу рецензію»  отримали Степанова Анастасія (1 курс, музикознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Моцарт в родильном доме»; Метельницька Дар’я (мистецтвознавчий факультет ХДАДМ) за роботу « Господин де Мольер и тоталитаризм»; Мамона Ангеліна (3 курс, музикознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Ласкаво просимо до нових просторів».  

Диплом «За кращий нарис» отримав Кучмась Федір (заочна форма навчання, музикознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Однажды 30 лет спустя или новый «король» Харькова»

Дипломи «За краще інтерв’ю» отримала Сєдова Дар’я (мистецтвознавчий факультет ХДАДМ) за роботу «График с большим сердцем»; за  відео інтерв’ю іноземною мовою отримали  Максютенко Елеонора (4 курс, музикознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Інтерв’ю з Вольфгангом Манцем»; Лисичка Олександр (3 курс, музикознавчий факультет ХНУМ) за роботи  «Інтерв’ю з Юлією Ремпе» та «Інтерв’ю з Жан Поль Беррі»

Диплом «За кращий творчий портрет» отримала  Ладутько Юлія (театрознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Темна реальність людського буття в режисурі О.Ковшуна».
Диплом «За кращий фейлетон» отримала  Шамаріна Галина (театрознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Трюча». Витяг з історії хвороби».

Дипломи «За краще відео» отримали Шах Емілія (студентка ХДАК) за роботу «На пороге жизни»; Процик Анастасія ( студентка ХДАК) за роботу «Помічник»
Дипломи «Надія» отримали Грібінюк Анастасія (1 курс, музикознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Место встречи искусств – Impresa»; Меліхова Дана (1 курс, театрознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Зазирни у «Живе дзеркало».

Диплом «За розширення меж професії» отримала Кордовська Поліна (виконавський факультет ХНУМ, фортепіано) за роботу «Этюд в чёрно – белых тонах».
Дипломи «За журналістську багатогранність» отримали  Шелудько Тетяна (5 курс, музикознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Фотогалерея з репетиції концерту»; Герасименко Леся (4 курс, музикознавчий факультет ХНУМ) за роботу «Олеся Мишарина: важно, чтобы в тебя верили».

 Спеціальний приз від Харківської обласної філармонії (запрошення на відвідування концертів філармонії на протязі року)  отримав Кучмась Федір за статтю «Однажды 30 лет спустя или новый «король» Харькова».

Спеціальні призи від Харківського театру опери та балету ім. М.В. Лисенка (запрошення на прем’єрну виставу балету «Пер Гюнт») отримали:  Звягінцева Анастасія («Єдність театрів у балеті»), Максютенко Елеонора («Забутий «Робін Гуд»), Касьяненко Марія («Харківська Маргарита»), Мікрюкова Анастасія («И тогда я решил заняться балетом..»), Герасименко Леся («Олеся Мишарина: важно, чтобы в тебя верили»).

Сертифікати конкурсу «Арт-журналістика 2017» отримали студенти ХНУМ імені І.П.Котляревського: Звягінцева Анастасія, Зозуля Дарина, Коваленко Діана, Агєєнкова Олена, Сукачова Дар’я, Любченко Валерія і аспіранти  Давітадзе Анастасія, Касьяненко Марія. Студенти ХДАДМ Головко Наталія, Мудаліге Олена, Пронякіна Вероніка та студенти ХДАК Лисіков Андрій, Карельська Даніела, Сабова Владлена, Возняк Софія, Чернобай Олександр, Долгіх Олександр, Вагнер Євген, Негреба Наталія.

Нагадаємо, що на  конкурс було надіслано 74 роботи в номінаціях нарис, репортаж, рецензія, інтерв’ю, проблемна стаття, есе, відео, фейлетон, творчий портрет,  фоторепортаж.
Вітаємо всіх дипломантів і учасників! Бажаємо подальших успіхів, нових критичних статей і  публікацій, нових мистецьких вражень і яскравих думок.

Оргкомітет

 

« АРТ ЖУРНАЛІСТИКА  2017»
МІЖВУЗІВСЬКИЙ  СТУДЕНТСЬКИЙ   КОНКУРС  В  ХАРКІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ  МИСТЕЦТВ  ІМ. І.П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

Контактна особа – Дербас Марина Олексіївна. Телефон для довідок: (095)-000-35-32

(до 100-річчя Харківського національного університету мистецтв імені І.П.Котляревського)
«la realite depasse la fiction»… (дійсність перевершує фантазію),- розмовляють два журналісти в романі Умберто Еко (Номер нуль). Арт-журналістика має благодатний грунт, що поєднує в собі документальність і мистецтво. В традиційній журналістиці перше й друге разом – зась. В арт-журналістиці розповідаєш про якийсь факт мистецтва чи про те, що став свідком якоїсь культурної події, не буденними словосполученнями, а через асоціації, алюзії, апеляції до відомих митців і їх творів. Якщо говорити про парадокси, то насиченість репортажу або рецензії яскравими художніми порівняннями, цитатами, навіть віршами забезпечує ту саму правду, яка кажуть, звільняє.
Саме тому ми пропонуємо студентам всіх курсів і факультетів різних мистецьких навчальних закладів Харкова написати роботи про події в  сучасному культурному просторі. Запропоновані різні номінації: огляд, рецензія, інтерв’ю, репортаж, творчий портрет, відео анонс, проблемна стаття, нарис, афіша, фейлетон.
 Спеціальну нагороду конкурсу  призначено за створення есе на одну із запропонованих тем: «Харківський національний університет мистецтв у фактах, подіях, обличчях. Історія та сучасність» або «Музика в житті Харкова».

Есе повинно займати не менше 2 сторінок і містити на одному аркуші 2  датовані фото, на другому – текст.

Н   О   М   І   Н   А   Ц   І   Ї  

РЕКЛАМА, АФІША

НАРИС
ОДНАЖДЫ 30 ЛЕТ СПУСТЯ ИЛИ НОВЫЙ «КОРОЛЬ» ХАРЬКОВА
Електроакустична музика
Памятный маршрут
ТТА, або триптих театральних алюзій
Мелодия органа подобна океану..

РЕПОРТАЖ
Ілюзорні джунглі
Лирические абстракции
Пространство смыслов
Єдність театрів у балеті
В день рождения Телемана звучит валторна
"Новогодний отчёт" камерного оркестра
Vivat, Tatiana! Viva, Tatiana
Три ювілеї в один день
Це гра, у якій ви повинні залишатися собою
Від початку до сьогодення
Одна крапка чи багато..
Что? Где? Когда?

РЕЦЕНЗІЯ
Концерт гитарной музыки
Господин де Мольер и тоталитаризм
Мы не наймычки
Піснеспіви Великого посту
Альбом №2
Евгений Онегин в оперной студии
Кларнет играет - душа поёт
Вдале поєднання
Яскравий вечір
Режисерський метод Ігоря Ладенка
Вищий клас!
Ласкаво просимо до нових просторів
О Юбилее, Традиции и выступлении одного дуэта
Этюд в чёрно-белых тонах
Забутий Робін Гуд
Чевенгур, губернія, в якій настало майбутнє
Прийоми, купажі, "рецепти" для "Приборкання норовливої"
Харківська Маргарита
Моцарт... в родильном доме

ІНТЕРВ’Ю
График с большим сердцем
СкульпторОК
Улыбка удачи
Олеся Мишарина: "важно, чтобы в тебя верили"
Вуса до гори
Место встречи искусств Impresa
Фрагменти бесіди з піаністом О.Копелюком
Наука, яка запалює серця
Композитор в современном драматическом театре

ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Натюрморт и комета
Обрії творчої особистості Юрія Попова
Наречений з шафи
Темна реальність людського буття в режисурі Олександра Ковшуна

Проблемна стаття
У пошуках сенсів
Семантичні коди вистави "Чевенгур" за А.Платоновим Харківського театру ляльок
Зазирни у "Живе дзеркало"
Проблема розвитку творчих контактів харківсько театральної спільноти з полбськими митцями з 1980х до сьогодення


ЕСЕ
Строката джазова палітра імпровізацій від ювілярів
И тогда я решил заняться балетом
Можливо треба прислухатися до голосу, що лунає в нашому місті..
Здания открывают свои секреты
"Трюча". Витяг з історії хвороби

ВІДЕО

есе "Страдание"
есе "На пороге жизни"
есе "Убитое слово"
кліп "Когда - нибудь"
екранізація вірша "Чуєш"
очерк -портрет "Она в моей жизни"
очерк - портрет "Поп-Рок"
"Струны души"
інтервью з Вольфгангом Манцем
есе "Пятая стихия"
Інтерв'ю з Юлією Ремпе
Інтерв'ю з Жан Поль Беррі

ФОТОРЕПОРТАЖ

Фотогалерея з репетиції концерту до 100-річчя ХНУМ ім. І.П. Котляревського "Музика для фортепiанного дуету". (Олег Копелюк та Ігор Седюк)
Цикл фоторепортажів "Весняно – зимова театралка"
«Харківські асамблеї» - 2016. Музиканти з Німеччини»