П О Д І Ї
 

17 жовтня. Творча зустріч з акторами Львівського драматичного театру імені Л. Курбаса (театральний факультет)
17 жовтня на театральному факультеті відбулася творча зустріч студентів з акторами Львівського академічного театру імені Леся Курбаса – Олегом Стефаном та Ярославом Федорчуком, які провели для студентів факультету майстер-клас з акторської майстерності.






16 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт-закриття (диригент Гвідо Румштадт, Німеччина)

XXIII "Харківські асамблеї". Закриття. Ф.Мендельсон ораторія "Ілія"


Закриття фестивалю було знаменним першим в Україні виконанням Увертюри Фанні Хензельт (сестри Ф. Мендельсона), Концерту Ф. Мендельсона для 2 фортепіано з оркестром (солісти – Олег Копелюк та Ігор Седюк), Симфонії №5 «Реформаційної» Ф. Мендельсона та частин ораторії «Ілія». На сцені  студентський оркестр ХНУМ імені І.П. Котляревського та Молодіжний симфонічний оркестр «Слобожанський», студентський хор (художній керівник - заслужений діяч мистецтв України Сергій Прокопов), солісти – Тан Чжен, Дар’я Пономарьова, Олександра Кузьміна, Марія Вінцерська, Максим Ворочек. Диригент – Гвідо Румштадт (Німеччина).









Інтерв`ю Елеонори Максютенко з Гвідо Румштадтом:



15 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт камерного оркестру.

 В програмі концерту прозвучали твори Ф. Мендельсона: Симфонія для струнного оркестру № 10, Концерт для скрипки, фортепіано та струнних, Адажіо зі струнного квартету (перекладення Л. Холоденка), Концерт для скрипки та струнного оркестру d-moll. Солісти - Антон Холоденко (скрипка, Франція) та Дмитро Треничев (фортепіано, Україна).







Adagio Ф.Мендельсона (перекладення для камерного оркестру Л. Холоденка):

Рецензія Анни Лавринюк
Рецензія Євгена Лебедєва


15 жовтня. «Харкіські асамблеї». Концерт викладачів ХМУ ім. Б. Лятошинського

Ти без коріння  перекотиполе,
а корінь там, де вся твоя рідня.
Г. Клок

Мы живём в стремительно меняющемся мире. Иногда эти перемены так резки и непредсказуемы, что пугают нас, лишая уверенности в завтрашнем дне. В такой сложной ситуации тем более значима роль традиции — явления, обеспечивающего устойчивую связь времён и поколений. Музыкальное исполнительство, как таковое, является традицией в полном смысле этого слова (к тому же, скорее устной, чем письменной). Но в его рамках можно выделить и традиции нижестоящих уровней — локальные исполнительские школы.

Как известно, история профессионального музыкального образования в Харькове начинается с основания в 1883 году Харьковского музыкального училища. Второй важнейшей вехой на этом пути стало открытие Харьковской консерватории в 1917 году. Эти два учебных заведения оказались прочно связаннымив систему, обеспечивающую подготовку музыкантов и педагогов Харьковщины. И именно о конкретном проявлении этой традиции связи культурных центров пойдёт речь.

15 октября в Большом зале Харьковского национального университета искусств состоялся концерт преподавателей фортепианного отдела Харьковского музыкального училища (что, опять-таки, традиционнодля «Харьковских Ассамблей»). Для каждого из выступавших это был особо ответственный момент, ведь зал был полон молодых музыкантов, с замиранием сердца следящих за своими педагогами. Присутствовали и некоторые учителя преподавателей ХМУ, наблюдающие за успехом своих бывших учеников, а теперь коллег. Но залом владела уверенность в том, что всё пройдёт как должно: она читалась на лицах и зрителей, и исполнителей, и ведущей концерта Екатерины Подпориновой. И опытные музыканты не обманули этих ожиданий.

Первой выступила Ирина Петренко, представившая свою версию Фантазии c-moll В. А. Моцарта (K 475). В ней были особо заострены контрасты между разными разделами — вероятнее всего, целью было представить рублике «разного Моцарта» — и философского, и лирического, и страстного. Это находило своё отражение даже на уровне отельного взятого звука, настолько глубокой была разница подходов к каждой части формы. Эстафету приняла Ксения Агишева, исполнившая два экспромта Шуберта ор. 90: Ges-dur и As-dur. Первый из них,наполнивший зал рокотом басов,прозвучал тихо и проникновенно, давая возможность ощутить всю полноту душевной красотытворимого образа. Второй воспринимался гораздо более репрезентативным, в нём было больше «самолюбования» (в самом образе, а не манере исполнительницы). При этом средний раздел прозвучал как искреннее высказывание, без притворной задумчивости. Особое внимание в расстановке звуковых планов здесь было уделено крайнему двухголосию, что усиливало динамизм процесса. В определенном смысле такойконтраст двух экспромтов напоминает сравнение сестёр Лариных — (из «Евгения Онегина»): грустную и мечтательную Татьяну, и Ольгу, над ней посмеивающуюся и пленяющую всех своей жизнерадостностью

Преподаватели не побоялись вынести на сцену и всем известные произведения: Виталий Данилов сыграл Первую балладу Шопена. Её образ получился особенно скорбным —во всех разделах (даже восторженно-лирических) ощущалось незримое присутствие чего-то гнетущего, Дамокловым мечом зависшее над видимым упоением жизнью. Возможно, именно поэтому трагическая развязка не произвела привычного опустошающего эффекта — ведь о жизни, проведённой в страхе, жалеть не приходится. Из интересных исполнительских приёмов хочется отметить крепкое взятие аккорда в узловых местах произведения, и следующую затем фиксацию рук — для того, чтобы «собраться с силами» и продолжить развёртывание событий, догнав ход времени. «Думка» (русская сельская сцена) П. И. Чайковского прозвучала благодаря Светлане Фрид. В первой вариации основной темы особо выразительно и ясно был проведён средний голос в «валторновом» регистре — излюбленный приём Чайковского. Однако вся первая часть была несколько тяжеловесной — это был не полёт души, а скорее её стенание. Вторая же часть, напротив вышла чрезвычайно удалой и залихватской — естественно, в соответствии с программной задумкой композитора. Реприза была настолько трагической, что публика напряжённо ловила каждыйсконцентрированный и сжатыйзвук вплоть до последних, роковых аккордов (один из исключительных случаев возможного нарушения правила «зритель не должен прислушиваться»).

С семью Фантазиями Брамса, ор. 116 выступила зав. фортепианным отделом Ольга Чередниченко. Слушатели с первых нот были захвачены во власть мощного звукового потока, выражающего всю душевную боль создателя этой музыки – личности исключительной. При этом она былавоссоздана так искренне, как своя собственная. Пианистка «творила за роялем» широкими, яркими мазками, безоглядно и бесстрашно. Причин последнему может быть две: найдутся те, кто скажут, что Ольга Викторовна, как зав. отделом, ощущала себя «хозяйкой концерта»; но более верно то, что такое пафосное и эмоциональное звучание было продиктовано глубочайшей внутренней необходимостью высказаться и донести зрительскому залу идею музыки Брамса. Особо хочется отметить глубоко продуманную драматургию исполнения семи фантазий как цикла, в котором Четвёртая фантазия была представлена как преодоление череды трагических образов, без чего художественно осмысленное эмоциональное угнетение (по закону перехода количества в качество) превратилось бы в подлинную разрушающую депрессивность.

Два последних номера концерта представляли разные грани танцевальности. Михаил Левандовский исполнил Intermezzo и Andante maestoso из сюиты Чайковского-Плетнёва «Щелкунчик». Первый номер развивался от чрезвычайно тонких звучаний до триумфального утверждения главной мысли, идеи всепобеждающей любви. В знаменитом Pasdedeux исполнитель с мастерством фокусника распределял мелодическую линию между руками, не нарушая при этом её певучести. Вспоминаются наставления Ф. Листа: «Из духа рождается техника, а не наоборот», которые вполне могут быть проиллюстрированы этим выступлением. Так, поистине волшебно прозвучали арпеджированные «арфовые» пассажи, погружая слушателей в атмосферу доброй сказки. Завершил программу концерта Олег Копелюк «Благородными и сентиментальными вальсами» М. Равеля. Зрители концерта смогли насладится импрессионистически разнообразной гаммой образов: в них была и игривость, и причудливость, и опоэтизированная грусть. Буквально каждый звук говорил о том, что перед нами произведение ХХ века — и в гармонии, и в ритме ощущалось «представление» вальса, — а не его прикладное применение.

Подлинной кульминацией стало короткое, но очень мощное заключительное слово Ольги Викторовны Чередниченко (произнесённое после общего поклона), в котором она поблагодарила ХНУИ и лично Татьяну Борисовну Веркину за возможность провести этот концерт. Лучшим напоминанием о неразрывной связи училища и консерватории стало искусство самих участников концерта («Почти все мы окончили Харьковское музыкальное училище, все мы без исключения — выпускники этого Университета»). Можно лишь надеяться, что это многолетнее сотрудничество останется незыблемым. Потому что это есть достойнейшая традиция, поддерживаемая жизнями многих и многих музыкантов.

Александр Лисичка, музыковед


14 жовтня. «Харківські асамблеї». 48 пісень без слів Ф. Мендельсона (клас – народної артистки України, професора Тетяни Вєркіної).

Концерт унікальний виконанням всіх пісень без слів для фортепіано Фелікса Мендельсона, які той писав протягом всього свого життя. Виконавці –  лауреати Міжнародних конкурсів, студенти та випускники класу народної артистки України, професора Тетяни Вєркіної Владислав та Родіон Хайрутдінови, Максим Шадько, Сергій Казанцев, Ярослав Петровський, Петро Рудик, Олександр Войтко, Петро Янчук, Павло Гмирін, Денис Кашуба, Дмитро Старцев, Олег Копелюк, Анна Сагалова.



При всем разнообразии концертной программы фестиваля «Харьковские ассамблеи», посвященного Феликсу Мендельсону, подлинным событием стало исполнение цикла «Песни без слов». Первой реакцией у  потенциальных слушателей на эту информацию о предстоящем «музыкальном марафоне» была настороженность, поскольку музыка одного автора в одном жанре для одного инструмента, занимающая целый вечер, не сулила, казалось бы, разнообразных впечатлений. Однако действительность развеяла все сомненья.
В исполнении «Песен без слов» принимали участие студенты различных курсов и выпускники кафедры специального фортепиано под чутким руководством Татьяны Борисовны Веркиной. Первые двадцать четыре пьесы прозвучали в исполнении совсем юных музыкантов. Тем не менее им удалось воссоздать индивидуальный облик мендельсоновской миниатюры, ее поэтичность, эмоциональную отзывчивость. Одновременно хочется отметить тонкий вкус молодых пианистов, их владение звуком, умение выстроить фортепианную фактуру, в которой ясно прослушиваются разные планы и соответствующая тембральная окраска.
Последние песни без слов были поручены более опытным пианистам, среди которых лауреаты международных конкурсов, магистры, аспираты, продолжающие шлифовать свое мастерство, уже зрелые исполнители. Каждый из них продемонстрировал не просто отличную школу пианизма – владения инструментом, эмоциями, интеллектом, но и творческую индивидуальность. Каждая пьеса, сыгранная ими, воспринималась как подлинно уникальный фрагмент неисчерпаемого мира Мендельсона. Глубоко проникая в стиль композитора, исполнители одновременно высвечивали те его грани, которые связывают Мендельсона, с одной стороны, с Р. Шуманом (что проявилось в исполнении Олега Копелюка), с другой – с Й. Брамсом (интерпретация Дмитрия Старцева). Максим Шадько донес те свойства мендельсоновского цикла, которые раскрывают многогранный мир образов, свойственных романтической личности. Несмотря на обилие музыкальных впечатлений, а возможно и благодаря им, по окончании цикла «Песен без слов» у слушателя возникло ощущение сожаления, что это райское пребывание в райском саду завершилось со звуками хорала в 48 песне.

И. Л. Иванова, профессор кафедры истории украинской и зарубежной музыки


Я считаю сегодняшний концерт событием, как для Харькова, так и Украины. Мы привыкли слушать отдельные, наиболее яркие, лучшие, популярные из «Песен без слов» Феликса Мендельсона. А здесь мы услышали все 8 тетрадей и теперь имеем представление в целом о творческом «я» композитора на различных этапах становления. Конечно же, по техническому и художественному уровню все песни очень разные, необходимо иметь музыкальные интеллект и мастерство, чтобы распознать заложенные композитором в музыкальном тексте различные задачи. На концерте музыканты, сменяя друг друга, исполняли по три – четыре песни, однако сложность задачи заключалась в том, чтобы выстроить драматургическую линию концерта как единое целое, в художественном плане нечто непрерывное.
Хотелось бы пожелать исполнителям продолжать «поднимать» неизвестные страницы творчества различных композиторов, ведь немало произведений, которые незаслуженно пребывают «в тени».

С. П. Турнеев, заслуженный деятель искусств Украины,
декан исполнительско-музыковедческого факультета

Я считаю, что этот концерт – один из важных проектов, поскольку на высочайшем уровне прозвучали мало исполняемые произведения. Палитра мендельсоновских образов очень разнообразна, как и список участников. Хотелось бы выделить исполнение Дениса Кашубы, Максима Шадько, Анны Сагаловой, Олега Копелюка, которые показали себя как сложившиеся исполнители. Стоит преклонить голову перед исполнителями за стремительность темпа подготовки при таком колоссальном объеме работы, столь насыщенная программа была «поднята» за весьма краткий срок, при этом исполнителями было продемонстрировано и прекрасное владение звуком, и понимание музыкальной формы. И главное, что была зрительская отдача, поскольку многие пришли не просто в очередной раз послушать класс Татьяны Борисовны Веркиной, а приобщиться к исполнению такого грандиозного проекта, как «полное собрание» 48 «Песен без слов» в пределах концерта одного класса.
И напоследок стоит сказать, что в ближайшее время слушателей ожидает новый проект, а именно: исполнение студентами 5 курса квартетов и квинтетов Ф. Мендельсона в переложениях для двух фортепиано.

В. М. Птушкин, заведующий кафедрой композиции и инструментовки,
профессор, народный артист Украины



Рецензія Альони Гладишко


13 жовтня. «Харківські асамблеї» Концерт Вольфганга Манца (фортепіано, Німеччина)

Вольфганг Манц — лауреат багатьох конкурсів, поміж яких Leeds International Piano Competition (1981)та Конкурс Королеви Єлізавети (1983), професор Нюрнберзької консерваторії. До його репертуару входять більш ніж 50 концертів з оркестром та широкий спектр фортепіанної музики від Баха до сучасних композиторів. Вольфганг Манц регулярно є членом журі міжнародних конкурсів, проводить концерти та приймає участь в майстер-класах по всьому світові. Виступ В.Манца в рамках «Харківських асамблей»  відбувся за підтримки Гьоте-інституту та КПЦ «Дім Нюрнбергу». У програмі – Інтермеццо Й. Брамса, Фантазія Ф. Мендельсона, Етюди-картини С. Рахманінова.

Інтерв`ю Е.Максютенко з В. Манцем:


Рецензія Елеонори Максютенко


12 жовтня. Круглий стіл «Вища мистецька освіта як стратегічний інструмент культурної ідентичності» (за участі Міністерства культури України). Фото - Григорій Ганзбург






12 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт гітарної музики

Концерти класів у рамках фестивалю «Харківські асамблеї» - усталена традиція. Концерт класів гітари заслуженого артиста України, професора Володимира Доценка та кандидата мистецтвознавства, доцента Вікторії Ткаченко був вписаний у програму цьогорічного фестивалю, присвяченого творчості Ф. Мендельсона. Пролунала музика М. Джуліані, Ф. Тарреги, Н. Коста, М. Костульнуово-Тедеско, Н. Паганіні, М. Льобета, А. Барріоса, М. де Фальї.









11 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт вокальної музики. Наталія Гребенюк. Станіслав Калінін (орган)

Однією з «культурних констант» фестивалю «Харківські асамблеї» завжди є концерти лауреата міжнародних конкурсів, доктора мистецтвознавства, професора кафедри сольного співу Наталії Гребенюк, котра приймає участь в «Харківських асамблеях» з самого їх початку.

Концерт Наталії Євгенівни та вихованців її класу (Єлисея Башевського та Аліни Лядової) відбувався в Будинку органної та камерної музики, тому другим «героєм вечора» став Станіслав Калінін. Але присвячена програма була, звичайно ж, Феліксу Мендельсону-Бартольді, тому, хто своїм життям ілюструє поняття «романтична універсальна особистість». Ведуча концерту Наталія Антонова зазначила, що творчість Мендельсона в Україні вивчена досить фрагментарно, тому виконавці обрали менш його відомі твори, що за своєю художньою цінністю, однак, не поступаються загальновизнаним шедеврам.

Програму вечора розпочала Баркарола Мендельсона у виконання Наталії Гребенюк та Станіслава Калініна (орган). Слухачі мали нагоду почути незвичайне поєднання типових для цього жанру «колихань» фактурита звучання органу. З дивовижним психологізмом співачка розповіла щиру історію кохання. Дуже зворушливо тадушевно була виконана пісня «Зулейка» з провідною ідеєю в словах «Лише погляд його – розквітне моя душа» — словах, що передають стан, знайомий кожному. Першим оперним номером вечора стала арія Фатіми з опери Вебера«Оберон», що особливо сподобалася слухачам своєю складністю та мелодичною яскравістю повторюваного мотиву.

Виконавці не позбавили глядачів можливості почути й сольну органну музику. Три органні прелюдії Ф. Мендельсона «ожили» під руками С. Калініна. Здавалося, що так би звучала музика Баха, якщо він був би романтиком. Органістові вдалося змусити публіку відчувати весь спектр закладених в музиці емоцій: і благодатний спокій, і полум’яну пристрасть, і задумливість, пов'язану з поліфонією.
Звісно, географія музичних образівне обмежилася Німеччиною: пролунали дві Французькі пісні. «Пісня метелика» Ф. Мендельсона-Л. Шпора у виконанні Аліни Лядової нагадала про втілення цього образу в циклі Р. Шумана та романсі Г. Форе «Метелик та фіалка». Пісня Мендельсона «Радість зустрічі» пролунала дуже піднесено – ймовірно, для Аліни Лядової зустріч з привітливою аудиторією була сповнена щирого щастя. Органічною частиною концерту стали дві арії епохи бароко: з опери «Сын-соперник, или Новая Стратоника» Д. Бортнянського (А. Лядова), та арія Зарастро з опери Генделя «Орландо» (Єлисей Башевський). Перша з них становила зізнання в коханні, але «з корекцією» на стиль: без надмірного виявлення емоцій, з відчуттям світлої радості. Ствердження про умовність оперного театру нагадало тріумфальне звучання мажору на словах «Того, кто меня победил». Друга арія уособлювала віртуозність — відомо, що її барокова традиція асоціювала з честю та героїзмом (не забуваймо, що слово virtuteперекладається з латини як чеснота). Й насправді, виконавцеві знадобилася неабияка звитяга, щоб подолати складні пасажі — давши змогу почути незвичайно рухливий низький голос.

Одночасно і створюючи стильовий контраст, і зберігаючи зв'язок з минулим, Є. Башевським була виконана Друга балада Босуела з опери С. Слонімського «Марія Стюарт». Ключові слова балади — «Сильним потрібна висота»— сповнені усвідомлення великої відповідальності за виконання свого життєвого призначення, заклик «не розмінюватися» на дрібниці. Партія органу не залишала сумнівів ані в тому, що це «Марія Стюарт», ані в тому, що це — Слонімський: з одного боку, створюючи неповторний національний шотландський колорит через асоціацію з волинкою, а з іншого — виводячи гармонію за межі суворої функціональності. І знов лунав Мендельсон — перші дві частини його Першої органної сонати. С. Калінін зміг виявити різні грані цього шедевру — і драматизм, і лірику, і задумливість. Оскільки тембр органу насамперед асоціюється з супроводом богослужіння (принаймні в католицькій традиції), перша частина сонати сприймалася як пристрасна молитва, а друга — як подяка Богові за можливість існувати в цьому світі.

Завершенням концерту стали три номери у виконанні Наталії Гребенюк. В арії з опери Г. Доніцетті «Марія ді Роган» виконавиця змогла і продемонструвати свою віртуозність, і досягти надзвичайно цікавого акустичного ефекту. Справа в тім, що акустика Органної  зали, при всіх своїх чеснотах, має один момент, що не завжди «грає на руку» музикантам — доситьсильне відлуння може змішувати окремі звуки (подібно до надто довго утриманої педалі роялю). Але Н. Гребенюк змогла синхронізувати свої crescendo та diminuendo з нарощенням та спадом загальної звукової маси — вибудувати «ансамбль самій з собою». Звісно, це був певний вихід за межі стилю, але це було необхідне пристосування до складних умов, до того ж, досить доречним доповненням знайомого твору.

Непоказовою молитовністю було відзначено виконання твору Олега Янченка «Богородице, Дево, радуйся». Відхід від класико-романтичної музичної мови твору був необхідним для втілення саме сучасного релігійного почуття сучасної людини, підкреслюючи значення віри в Бога як однієї з вічних опір людяності, особливо необхідних в наш непростий час. Включення латинської фрази «Ave Maria» підкреслювало єдність християнської віри всіх конфесій, що вступало в своєрідний резонанс із девізом цьогорічного фестивалю: «Фелікс Мендельсон: магія єднання». Слід відзначити неабиякий емоційний вплив цієї молитви на слухачів: одна жінка в залі по завершенню номера сиділа, закривши обличчя руками. І коли чоловік, що був поруч із нею, спитав її: «В чому справа?», вона слабким і тремтливим голосом відповіла «Все гаразд».

Напевно, усвідомлюючи та передбачаючи це, Наталія Євгенівна вирішила надати концерту життєрадісного завершення, виконавши «на біс» пісню Дж. Паізелло «Циганка» (продемонструвавши, до того ж, майстерність миттєвого перевтілення).Завдяки цьому глядачі концерту виходили з Органної зали, на веселий мотив наспівуючи і гадаючи:«Qui vuolla zingarella?» Чого хоче циганка?»).
Саме таким і був цей вечір — захоплюючим виром яскравих емоцій. Залишається лише пошкодувати, що так мало відвідувачів змогли ним насолодитися, адже в той же час проходили ще два концерти, тому перед кожним поціновувачем класичної музики поставало нелегке питання: де саме насолодитися високим мистецтвом? Але я впевнений, що жоден з тих, хто був того вечора в органній залі на концерті Н. Гребенюк, не пошкодував про свій вибір.

Олександр Лисичка,
музикознавець



11 жовтня. «Харківські асамблеї». Гала концерт Першого відкритого фестивалю-конкурсу "Харківські асамблеї".








11 жовтня в рамках фестивалю "Харківські асамблеї" відбувся концерт з нагоди ювілею заслуженого діяча мистецтв України, професора Валерія Алтухова. Виступом оркестру Харківської філармонії керував народний артіст Росії (у минулому - учень В. Алтухова) Дмитро Лісс. Пролунали Увертюра Ф. Мендельсона "Сон в літню ніч",  7 Симфонія Л. Бетховена, Концерт для кларнету з оркестром А. Копленда (соліст - Владислав Петрик), Концертна фантазія для кларнету, арфи та струнного оркестру Ольги Вікторової (твір, присвячений В. Алтухову), солісти - Валентин Правосуд, кларнет, Вероніка Лемішенко, арфа)








9 жовтня. «Харківські асамблеї» Концерт фортепіанного дуету.

Гості фестивалю – лауреати  міжнародних конкурсів  Олена Жукова та Анна Хмара – представили програму для фортепіанного ансамблю. Прозвучали Соната В.А. Моцарта, «Симфонічні танці» С. Рахманінова, «Скарамуш» Д. Мийо, «Гоголь-сюїта» А. Шнітке, твори І. Стравинського, Є. Станковича, Ф. Мендельсона, В. Лютославського


Рецензія Анастасії Мікрюкової


8 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт «Сонячні кларнети».

Концерт класу професора Валерія Алтухова під назвою «Сонячні кларнети» представив спектр музики, написаної як в епоху Ф. Мендельсона (Концертштюки Ф. Мендельсона, Концертіно К. Вебера, п’єси Р. Шумана), так і інші за стилістикою – п’єси з музики до «VictorianKitchenGarden» Пола Ріда (кларнет-арфа), «Елегію» Сергія Турнєєва (у перекладенні для секстету кларнетів). Окремим подарунком слухачам стала презентація оркестру кларнетистів, у складі якого були музиканти з Полтави, Києва, Житомира, Німеччини, Харкова.





Рецензія Валерії Любченко



7 жовтня. «Харківські асамблеї». «На крилах пісні» (Юлія Ремпе та Пауліна Тукіайнен).

Концерт вокальної музики «На крилах пісні» представлений в рамках фестивалю членом журі Першого відкритого фестивалю-конкурсу музичного мистецтва Юлією Ремпе (сопрано, Німеччина), яка  разом із Пауліною Тукіайнен (фортепіано, Фінляндія) підготували для харківського слухача пісні двох німецьких сімей: Фелікса Мендельсона та його сестри Фані Гензель та Роберта і Клари Шуманів.

Марина Єгорова






Інтерв`ю з Юлією Ремпе та Пауліною Тукіайнен:


Рецензия Анастасії Мікрюкової



6 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт симфонічного оркестру (диригент – Юрій Насушкін, Іспанія)

Светлый зал, сумрачный вечер, последние приготовления… Оркестранты настраивают инструменты, на заднем фоне едва слышен рокот пассажей флейты и кларнета: 6 октября прошло под знаком симфонической музыки Феликса Мендельсон-Бартольди. В Большом зале ХНУИ им. И. П. Котляревскогосилами студенческого коллектива были исполнены – увертюра "Гебриды или Фингалова пещера", концерт для двух фортепиано и "Итальянская" симфония.

Открывал программу Концерт для двух фортепиано с оркестром. Солисты –лауреаты международных конкурсов, молодые педагоги нашего ВУЗа Анна Сагалова и Мария Бондаренко. За дирижерским пультом – скрипач, профессор, художественный руководитель и главный дирижер студенческого оркестра ХНУИ Юрий Насушкин. Несмотря на равноправную значимость обеих фортепианных партий, соперничества между солистами не было. Скорее это было взаимодействие двух профессионалов. Организаторы расположили на сцене 2 рояля "валетом", что максимально способствовало контактности солистов. Порой даже создавалось впечатление, что они смотрят друг на друга сквозь пюпитры. После столь жизнеутверждающего сочинения слушателям было предложено совершить музыкальное путешествие к берегам необитаемого острова Стаффа: программу продолжило редко исполняемое произведение "Гебриды или Фингалова пещера" – увертюра, написанная Мендельсоном под впечатлением от путешествия в Шотландию. На гэльском языке эта пещера называлась Uamh-Binn (Пещера мелодий). На мой взгляд, эта увертюра - лучшее, что прозвучало в тот вечер.Живописность и одновременно поэтичностьисполнения очаровывала, увлекая в таинственный мир легенд. Пассажи струнных, рокот духовых, тремоло литавр - как будто оркестр, как один человек, рисовал морской пейзаж мистической пещеры. Достойным завершением концерта стала симфония "Итальянская". Наиболее яркими(в исполнительском отношении) предстали две последние части: Третья (ее можно именовать "Тоска по родине", музыка менуэта светлого характера с легким оттенком меланхолии) и Финал, помпезный, фанфарный и праздничный как сама Италия.

Елена Агеенкова

Рецензія Анни Калініної



5 жовтня. "Харківські асамблеї". Концерт  камерно-інструментальної музики (Жан П`єр Беррі, Жерар Метрайє, Денис Сєвєрін)

Концерт камерной музыки при поддержке международной благотворительной ассоциации «Искусство без границ»
ЛИЦОМ К ЛИЦУ С ВЕЛИКИМ

Фестиваль «Харьковские ассамблеи» не перестает радовать активных слушателей приятными сюрпризами. Шестой концерт представил на сцене большого зала ХНУИ им. И. П. Котляревского сразу трех выдающихся зарубежных музыкантов, профессоров  Высшей школы музыки в Женеве – Дениса Северина (виолончель), Жерара Метрайе (труба) и Жана Пьера Берри (валторна). В их исполнении, а также с участием лауреатов международных конкурсов Марии Бондаренко, Олеси Пупиной и Дмитрия Треничева были исполнены произведения композиторов различных эпох и национальных школ – Мендельсона, Гуно, Пиасли, Хосе да Сильва и Саглаетти. Когда слышишь имена таких выдающихся исполнителей, множество известных и неизвестных ранее фамилий композиторов, ожидаешь от концерта чего-то торжественного, грандиозного, помпезного… Однако, атмосфера концерта оказалась иной: задушевной, романтической, чарующе-волшебной. «Камерность» помогла слушателям ближе познакомиться с этими талантливыми людьми,сполна ощутить их энергетику.

Перед концертом в зале царило настроение предвкушения: разновозрастная публика с нетерпением ждала момент, когда на сцене появится один из метров исполнительского ремесла. И первым выступил виолончелист Денис Северин – коренной харьковчанин, создатель благотворительной организации «Искусство без границ». Свой темперамент, а вместе с ним и безграничную любовь ко всем присутствующим он выразил в Концертных вариациях для фортепиано и виолончели ор. 17,автором которых является немецкий композитор, пианист, дирижёр и педагог Феликс Мендельсон – символ нынешних ассамблей. В основе произведения лежит напевная, грациозная, изящная тема. Каждая последующаявариация раскрывает перед слушателями разные грани музыкального образа, подчеркивая то кокетливость, то импульсивность, то волнение, то строгость. Д. Северин и М. Бондаренко технично исполнили произведение, мастерски передали романтическое настроение музыки. Интересно было наблюдать, в частности, за мимикой виолончелиста – глубоко чувствовавшего каждую фразу, каждый поворот текучей мелодии. Вслед за вариациями прозвучали «Песни без слов» для виолончели и фортепиано ор. 109, которые занимают особое место в творчестве Ф. Мендельсона. Светлая грусть, чарующая меланхолия враз охватили зрительный зал. Многие слушали, закрыв глаза. И действительно! Музыка проникает в самую глубь сердца, волнует его. Здесь особенно ощущалась виртуозность Д. Северина: инструмент звучал бархатно, глубоко, богато особенно на низких нотах, в конце среднего раздела пьесы. Слушатели были заворожены, не решались аплодировать до затухания последних обертонов.

Романтическую линию продолжил дуэт Жана Пьера Берри и Олеси Пупиной, исполнивший две пьесы из сборника Ш. Гуно «Шесть мелодий для валторны и фортепиано». Грозные аккорды в тональности соль минор, открывающие первую пьесу Larghetto bienpose, вмиг оживили публику. И вновь контраст (весьма характерная черта для романтиков) – из «уст» валторны полилась тихая, нежная, повествовательная мелодия – словно трогательный, ностальгический рассказ человека о пережитых ранее событиях. В этой связи вспоминается высказывание американского поэта XIX в. Генри Логфелло: «музыка — универсальный язык человечества». Ведь большинство зрителей, присутствующих на концерте, не понимали французский, английский язык, ровно так же, как Жан Пьер Берри не понимал русский, украинский. Однако между исполнителями и слушателями сложилось настолько тесное взаимодействие, взаимопонимание, что слова были бы лишними.

Ярким, взрывным, незабываемым было появление на сцене Жерара Метрайе, который, по невероятному совпадению, в этот день оказался именинником! Неожиданностью для всех было поздравление Жерара студентами Университета Искусств, прозвучавшее из зала в исполнении квартета трубачей. Ж. Метрайе был так же очень тронут подарком – картиной с изображением казаков. С юмором трубач сказал зрителям «Thank you! Bye!» и направился к выходу. Публика была в восторге, азарт услышать музыканта возрастал с каждой секундой. И вот момент настал: Жерар Метрайе вместе с Дмитрием Треничевым (фортепиано), гармонично дополняя друг друга, исполнили романтическую пьесу Nightsongs (Колыбельная) современного композитора Ричарда Пиаслии. Диковинкой номера стало то, что мелодию каждого нового раздела Жерар играл на разных инструментах – трубе альт и сопрано, таким образом, используя выразительные и тембровые возможности инструментов, погружал слушателей то в мир грез и мечтаний, то в сферу напряжения, волнения. Все это дополнялось интересными и свежими гармониями.

В концерте также прозвучали колоритные произведения других современных композиторов – Сюита для валторны и фортепиано Саглиетти, состоящая из трех разнохарактерных, по-своему очаровательных частей – яркого, чувственного танца «Танка», мягкой, хрупкой  «Канцоны» и зажигательного, энергичного номера «Спиди»; сюита«Ресифи» для трубы и фортепиано Хосе да Силва, в которой Ж. Метрайе мастерски  передал атмосферу удивительного бразильского городка. Концерт завершился нежной композицией «InMemory» американского автора Жозефа Турина в исполнении Жерара Метрайе и Дмитрия Треничева. Импрессионистическая музыка, несущая в себе возвышенные, восторженные чувства,надолго останется в воспоминаниях каждого присутствующего на этом искреннем, душевном концерте.

Публика долго не отпускала музыкантов, в благодарность награждая их бурными, восторженными аплодисментами. «Мало было виолончели» - сказал человек из зала. Ну что ж, будем надеяться, что Денис Северин еще не раз посетит наш фестиваль и подарит нам череду сольных, не менее интересных концертов. 

Анастасия Грибинюк

інтерв`ю з Жераром Метрайє та Жаном П`єром Беррі:



4 жовтня. Ювілейний вечір Тетяни Вєркіної
Статья в газете "Харьковские известия"
http://izvestia.kharkov.ua/on-line/18/1223048.html 









Рецензія Олександра Лисички


Статья А. Анничева: http://timeua.info/post/kharkov/po-trope-dobra-lyubvi-i-spravedlivosti-05069.html
Статья А.Чепалова: http://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/yak-klasyka-zminyla-ukrayinciv

Вітання до ювілею Тетяни Вркіної від доктора музичних мистецтв Дмитра Назаренка (США)



4 жовтня. Концерт в рамках фестивалю «Харківські Асамблеї».  Оркестр ХНАТОБу. Солісти - Ж. Метрайє, Д. Сєвєрін, Ж.Бєррі (Швейцарія, Франція). Диригент - Володимир Гаркуша

4 жовтня в ХНАТОБі імені М. В. Лисенка з харків'янами зустрілися три іноземних гостя: Жан П’єр Беррі (валторна, Франція), Жерар Метрайє (труба, Швейцарія) та Денис Северін (віолончель, Швейцарія). Ідею «безкордонного» музичного простору жадає втілити в життя Міжнародна благодійна асоціація «Мистецтво без меж», за підтримки якої відбудуться цей значущий для музичного життя Харківщини захід. Видатні музиканти постануть перед публікою в супроводі Симфонічного оркестру ХНАТОБу під керівництвом Народного артиста України Володимира Гаркуші. Програму концерту буде організовано «магічним числом» - трійкою: виконавці запропонують слухачам твори В. А. Моцарта, І. Неруди та Г. Касадо. Музичний спадок І. Неруди та В. А. Моцарта розкриє симфонічні принципи епохи класицизму, а от творчість Г. Касадо втілить передові традиції першої половини ХХ сторіччя. Тож різноманітність творів і поєднання західних та східних традицій обіцяють незабутній вечір симфонічної музики. З нетерпінням чекаємо Вас на концерті!







Фото - Олександра Шахматова

Інтерв`ю з Денисом Сєвєріним (Швейцарія):


Рецензія на концерт Mарії Черняк


3-4 жовтня. Майстер-клас Жана П’єра Беррі (валторна, Швейцарія)
Майстер класи женевського валторніста як втілення просвітницьких ідей Фелікса Мендельсона-Бартольді

З 30 вересня по 18 жовтня у Харкові проходить 23 міжнародний фестиваль «Харківські Асамблеї», на який за звичаєм запрошуються значні фігури музичного життя Європи. Однією з них став Жан П’єр Беррі – валторніст, професор Вищої школи музики в місті Женева. Крім двох концертів в стінах ХНАТОБу та ХНУМ імені Котляревського, Жан П’єр дав цілих чотири майстер класи, на яких він поділився своїм досвідом гри на валторні.
Перший майстер клас пройшов на базі ХССМШІі 3 жовтня після урочистої частини, під час якої Деніс Северін подарував школі подвійну італійську валторну Curie. Це вже третя валторна, яка була передана ХССМШі професорами Женевської вищої школи музики. До того Денис Северін привозив інструменти німецьких фірм Kruspe та Alexander. На італійській валторні мені дозволили трошки пограти. Треба зазначити, що в цього інструмента дуже багато позитивних якостей. Перша з них – це бархатистий, обволікаючий та м’який тембр, який є візитною карткою валторни взагалі. По-друге, «італійка» легка по вазі, що є дуже важливим на початковому етапі навчання, коли дитина ще не може тримати досить важку подвійну валторну. По-третє – на ньому дуже легко виконувати навіть дрібну техніку в верхньому регістрі, що є «хворим місцем» всіх валторністів. Але, є в цієї валторни і невеликий недолік – вентильна система призначена для чоловічої руки, а не для маленької жіночої та дитячої долоні.



На майстер класі були присутні учні ХССМШі та студенти ХМУ та ХНУМ. Крім того, на відкритий урок маестро прийшли вже професійні музиканти з оркестрів ХНАТОБу та Харківської філармонії. Жіноча частина виконавців на валторні у Харкові поступово збільшується. В майстер класі взяла участь наймолодша валторністка міста Харкова – Тетяна Старих. Вона два роки грає на валторні та є ученицею Олександра Маліченка в ХССМШі. Дівчинка виконала Романс з опери «Самсон та Даліла» К. Сен-Санса.
Перше питання, яке задав Тані Жан П’єр стало: «Чим ти граєш на валторні?» Таня трохи подумавши, відповіла: «Повітрям». «Це правильна відповідь», – сказав маестро. Після цього він показав, як правильно видихати, не торкаючись губами мундштука. Струмінь повітря повинен бути концентрованим в одне певне місце. Спочатку маестро запропонував заграти одну фразу з п’єси за допомогою повітря, при цьому знов не торкаючись мундштука. Наступним завданням стало повторити цю ж фразу на мундштуці, що є дуже складним, навіть для професійних виконавців. Для правильного будування музичної фрази та для утворення зв’язку між звуками у мелодії професор змусив дівчинку заспівати музичну фразу. Тані не вдалося чисто просольфеджувати мелодію, але вона змогла створити зв’язок між окремими звуками, що пізніше дозволило дівчинці правильно відтворити фразу на валторні). З цього постулату можна зробити висновок, що виконавцю на духових інструментах вкрай необхідно співати те, що виконується, для побудови мелодичного контуру твору.
У зв’вязку з тим, що учні ХССМШі відмовилися грати, на авансцену вийшов випускник ХССМШі, сьогодні першокурсник ХНУМ Андрій Деркач (клас Олександра Маліченка). Він виконував Vivace Ж. Б. Сенайє з долею сумбурністі, не дивлячись на добру техніку та непоганий тембр. Перше зауваження, яке зробив Беррі Андрію: не можна починати грати «з нальоту», про себе треба задати оптимальний темп, взяти дихання, и тоді вже починати грати. Коли музичний матеріал починається з затакту, це потрібно відзначити за допомогою динаміки, та енергетичного потенціалу. Було звернуто увагу на завищений нижній регістр (це є акустичною особливістю всіх мідних духових інструментів). С цим спочатку можна боротися за допомогою зміни постанови руки у розтрубі валторни. Коли рука прикриває повітря, то загальний стрій знижується. Для Андрія це стало відкриттям. «Але, якщо себе слухати, ти незабаром зможеш не користуватися рукою», – сказав Беррі. (Цей постулат перевірений на практиці: якщо виконавець починає себе слухати, то проблема завищених та занижених звуків буде вирішена.)



До речі, Жан П’єр Беррі торкнувся проблеми концертного хвилювання. «Коли ви займаєтеся вдома, треба уявити великий зал набитий людьми. І грати так, як ви би грали на концерті. В реальних умовах це допомагає», – сказав він. Також для всіх присутніх на цьому майстер класі були продемонстровані щоденні вправи на мундштуці, які нагадують розпівки вокалістів та хормейстерів: мотив повторюється з нової ноти по хроматичній гамі. Вони розвивають витримку, але є дуже небезпечними, бо можна зірвати губи. В подвійній валторні суміщені 2 інструменти: строй in B – який краще за тембром, та строй in F – який краще інтонаційно. Для розвитку верхнього та нижнього регістрів потрібно в строї in F грати вправи без використання вентильної системи. Це називається «ковзанням». Принцип цієї вправи, що за допомогою дихання та мікро змін постанови губ на мундштуці розвиваються м’язи, яки приймають участь в виконавському процесі, та стабілізуються виконавські дихальні процеси.
Дуже важливими стали вправи на правильну постанову виконавського дихання, які є візитною карткою професорів женевської вищої школи музики. За 8 ударів метронома втягується повітря, після цього дихання затримується на 8 ударів, та після видихається за 8 ударів. Спочатку 8 ударів, далі 10, 12, 14 і т.п.. На заспокоєння дихання та всієї нервової системи порекомендовано дихальна вправа з йогівської системи. Руки тримаються на рівні діафрагми. Коли робиться подих, то руки підіймаються, коли повітря видихається, руки повертаються у вихідне положення.
На цій ноті майстер клас було завершено.
З 4 по 6 жовтня майстер класи плавно перемістилися до малої зали ХНУМ.
4 жовтня в майстер класі приймали участь студенти класу Олександра Овчара Євген Савенко та Сергій Бодрухін. Вони представили традиційні твори з репертуару валторніста: II частину Концерту для валторни Р. Глієра та I частину з Концерту №1 Р. Штрауса. Є. Савенко виконав концерт Глієра. II частина твору це пронизлива лирика, тому, зі слів Жана П’єра треба робити наголос на візитну картку валторни – тембр. С. Бодрухін мене, м’яко кажучи, розчарував. Концерт №1 Р. Штрауса вважається найбільш «валторновим» концертом в світі. Мені завжди здавалось, що в цьому концерті неможливо наробити помилок, бо цей твір «на слуху», кожен більш менш відомий валторніст вважає необхідним записати цей Концерт. Помилок було багато: неправильне фразування, в виконанні не витримана ритмічна та темпова сітки, що неприйнятно до цього твору, невірні штрихи та динаміка, неправильне дихання. На ці помилки було зроблено акцент Жаном П’єром. Була спроба виправити ці помилки. Деякі з них вдалося виправити, а саме: у фразуванні, штрихові та динамічні помилки. Що до ритмічних помилок було пораджено поставити метроном на 110-108 ударів в хвилину, та в такому темпі виправити всі ритмічні та темпові помилки.
Наступного дня Жан П’єр Беррі приніс школу Джеймса Стампа. На базі цієї школи відбувалося розігрування на основі вправ на «ковзання». Коли студенти грали ці вправи, виникали різні складності: най розповсюджена проблема харківських валторністів – це проблема інтонації та пов’язана з нею проблема виконавського дихання.

В мене виникла проблема скутості під час гри на валторні. Прийшлося по іншому ставити спину. При виконанні на валторні треба трохи нахилитися вперед, при цьому плечі повинні бути розправлені. Але це не фізіологічна проблема, а психологічна. «Під час виконавської практики не треба хвилюватися», – було сказано мені. Велике значення у європейському виконавстві приділяється положенню правої руки в розтрубі валторни. Крім інтонації, за допомогою руки можна керувати ще тембром. Та, нажаль, майже у всіх валторністів-студентів є проблеми з постановою правої руки.
На останньому майстер класі Жан П’єр запропонував пограти перекладений для 6-ти валторн «Дитячий кек-уок» К. Дебюссі. Після розігрування та вправ на техніку стакато, 6 валторністів разом з Беррі під чуйним керівництвом О. Овчара вивчили цю досить складну п’єсу. Пройшло 30 хвилин репетиції. Четверо студентів, соліст Харківської філармонії, аспірант ХНУМ, професор Вищої школи музики міста Женева та диригент О. Овчар вийшли грати на вулицю під стінами ХНУМ імені І. П. Котляревського.
Під час майстер класів здійснився обмін нотами. Беррі привіз школи гри Дж. Стампа та Джозефа Сінгера, дав зробити копії Сюїти для валторни та фортепіано К. М. Саглігетті, та шістьох пісень для валторни і фортепіано Ш. Гуно. Додому женевський професор повіз ноти сонати №1 для валторни-соло В. Буяновського, «Поеми» Б. Анісімова, партитури Концерту для валторни А. Гєдікє. Вправи та виконавський досвід Жана П’єра Беррі є цінними для молодшого покоління валторністів. Мені дуже хочеться, щоб харківські виконавці на валторні стали трохи краще грати після такої плідної праці з професором вищої школи музики в місті Женева.

Підготувала Марія Черняк



3 жовтня. Камерний концерт (Ю. Насушкін та Л. Стратулат)

Юрій Насушкін (скрипка, Іспания) та Лідія Стратулат (фортепіано, Іспания) виконали найкращі сонати для камерного ансамблю: це і напрочуд ліричне звучання твору І. С. Баха (соната для скрипки та клавіру BWV 1018), в якому композитор вперше в музичній історії поставив клавішний інструмент нарівно з солюючою скрипкою, і пісенний романтизм Ф. Шуберта (соната для скрипки та фортепіано ор.137), музику якого пізніше відкриє для слухачів саме Ф. Мендельсон, і вічні теми «життя і смерті», які охопили творчість молодого Й. Брамса (соната для скрипки та фортепіано № 1, ор.78).







Інтерв`ю з Лідією Стратулат:


Рецензія на концерт Анастасії Звягінцевої


2 жовтня. «Харківські асамблеї». Концерт камерної музики
Одну из интересных граней творчества Ф. Мендельсона представляет камерная музыка. Занимая довольно скромное место в наследии музыканта, она своей мелодичностью, образностью и исполнительскими задачами не уступает более популярным и масштабным сочинениям, что и подтвердил концерт, состоявшийся в первые дни октября в Камерном зале Харьковского национального университета искусств им. И. П. Котляревского. Помимо Ф. Мендельсона прозвучали сочинения К. М. Вебера и М. Бруха в исполнении хорошо известных харьковской публике музыкантов: Людмилы Суздальцевой, ведущего концертмейстера кафедры духовых и ударных инструментов и оперно-симфонического дирижирования, а также ее бывших учеников, коллег и просто хороших друзей – Валерия Марченко (флейта), Максима Марченко (флейта), Александра Пастухова (фагот), Романа Седоволосого (скрипка), Нины Барашковой (виолончель).
Одной из особенностей программы стало исполнение ряда ансамблей в новых переложениях, обогативших оригинал новым тембровым звучанием. Так, Трио для фортепиано, флейты и виолончели (g-moll, op. 63, 1819) К. М. Вебера прозвучало в переложении для фортепиано, скрипки и виолончели (Л. Суздальцева, Р. Седоволосый, Н. Барашкова). Романтичная диалогичность в ансамбле предстала хорошо выстроенной, а партия скрипки придала ему остроты. Всем хорошо известное фортепианное Рондо-Каприччиозо (E-dur, ор. 14, 1824-1830) Ф. Мендельсона преобразилось в дуэт фортепиано и флейты. Как известно, первый вариант Рондо для сольного фортепиано был написан композитором в 1824 году, окончательный – в 1830 и предназначался в качестве подарка знакомому пианисту. Величественно-проникновенное Andante, заставляющее вспомнить лучшие страницы балетной лирики XIX века,переходит в стремительное, виртуозное Presto, подобное вихревому движению, венчающемуся в итоге кодой. Трактуя Рондо-Каприччиозо как блестящую концертную пьесу, Мендельсон использует весь арсенал виртуозных средств фортепиано, дополняя их эффектным сопоставлением полярных полюсов пианиссимо и фортиссимо. В переложении для флейты и фортепиано новыми красками «заиграла» динамическая градация, благодаря различным возможностям двух инструментов; по-новому раскрылась и тембровая образность, что особенно ощущалось в стремительных пассажах Presto. Гармонично дополняя друг друга в дуете, музыканты Л. Суздальцева и М. Марченко прекрасно справились как с музыкой спокойного, умиротворенного по характеру Andante, так и динамичным Presto.
Интерес вызвало исполнение «Kol nidrei`» – Вариаций для виолончели с оркестром Макса Бруха (op. 47, 1881), которые представляют собой обработку еврейской мелодии «Кол-Нидрей» читаемой в синагоге в начале вечерней службе Йом-Кипур. Роль «оркестра» приняла на себя партия фортепиано (Л. Суздальцева), ставшая прекрасной поддержкой для виолончельного соло (Н. Барашкова). Виолончельное звучание постоянно приобретало все новые и новые краски – от глубокого пронзительного рассказа до нежного просветленного чувства.
В завершении концерта прозвучало Фортепианное трио № 1, (d-moll, соч. 49, 1839) для скрипки, виолончели и фортепиано Ф. Мендельсона, в переложении для флейты, фагота и фортепиано. Трио – воплощение единства противоположностей: с одной стороны, оно знаменито своим лиризмом, с другой – наполнено энергией (неоднократно сила звучания, тесситура достигают почти оркестровых). Трио в составе Л. Суздальцевой, В. Марченко, А. Пастухова прекрасно справились с исполнительским трудностями. Если тембр фагота звучал свежо и красочно, так, что моментами казалось, что именно для этого инструмента и написана партия, то звучание флейты вносило некоторую поэтичность.
Музыканты продемонстрировали не только высоко техничный уровень исполнительства, но и чувство вкуса и меры. В новых тембровых решениях романтические ансамбли не только не утратили своего первичного очарования, но и вскрыли малозаметные на первый взгляд выразительные черты, получив второе рождение в исполнительской практике.

Алена Гладышко

Рецензія Ангеліни Момони




2 жовтня. Концерт фортепіанної музики. Андрій Кутасевич (Київ)
Андрій КУТАСЕВИЧ:«Сонце просто сяє у музиці Мендельсона»

Мендельсон "Пісня без слів" ор. 19№4 A-dur, виконує Андрій Кутасевич

Он покорил рояль... И звук порой бездушный
В его руках рыдает и поёт...
Он может всё. — Рояль ему послушный,
Когда захочет он, у ног его умрёт...

Ці слова драматурга, поета та письменника ХІХ ст. Василя Отрадіна, адресовані у свій час Антону Рубінштейну, як найточніше передають почуття слухачів,присутніх 2 жовтня2016 року на вечірньому концерті у Великій залі ХНУМ ім. І. П. Котляревського.

Уже третій рік поспіль лауреат Міжнародних конкурсів, доцент кафедри спеціального фортепіано Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського Андрій Кутасевич тішить шанувальників «Харківських асамблей» своїм майстерним та чуттєвим виконанням. Цього року він «приїхав з Мендельсоном». Здавалося б фортепіанна музика композитора, зокрема представлені «Пісні без слів», призначалася перш за все для камерного виконання, але почувши Кутасевича, розумієш, що це лише увіковічений стереотип.Як зазначає сам піаніст, «усе залежить від манери гри та подачі», іпопри прозорість фактури,подібно віденським класикам, у творах Мендельсона, кожен звук повинен бути філігранно відточеним,адже, усе як на долоні.

Для Мендельсона музика була мовою, якою він міг розмовляти із навколишнім світом, передавати свої почуття та думки.Композитор назавжди залишиться для нас майстром бездоганної чистоти стилю та довершеності форми. Саме ці риси і намагався продемонструвати Андрій Кутасевич при виборі програми концерту. У його виконанні прозвучали «Пісні без слів» ор. 19 та ор. 102, Фантазія ор. 28 і «Серйозні варіації» ор. 54. Піаніст досить розсудливо вибудував композицію виступу. Оскільки Мендельсон є родоначальником таких фортепіанних мініатюр, як «Пісні без слів», зрозумілим є вибір цих п’єс, адже, вони як найкраще демонструють еволюцію творчого стилю композитора. Тому Андрій Валентинович і виконав перший зошит пісень (ор. 19), який було розпочато 20-річним композитором, і останній (ор. 102) – завершений Мендельсоном через 16 років, незадовго до смерті.

Незалежно від того, чим викликаний той чи інший настрій цих мініатюр, красою зовнішнього світу або станом власної душі автора, «Пісні без слів» – це насичена гама відтінків тонкої, витонченої лірики Мендельсона.Піаніст чуттєво втілив основну тенденцію романтичної музики–буквально змусив рояль «співати». 12 різнохарактерних п’єс (по 6 у кожному зошиті) представили слухачам цілу низку музичних картин, кожна з яких має свій ліричний образ: світлий, елегійно-сумний, лірико-задумливийчи схвильований, стрімкий, патетичний.

А. Кутасевич виконав також 4-частинну Фантазію ор. 28. Показово, однак, що «романтична свобода», характерна для музичних форм XIX ст., в найменшій мірі стосується даного твору, адже по структурі вона нагадує сонату, і не випадково багато хто знає її як «Шотландську сонату». Чуттєва перша частина продемонструвала майстерність виконавця у точності нюансування динамічних відтінків, а стрімка третя частина ще раз засвідчила майстерну технічність піаніста.

А «на десерт» А. Кутасевич зіграв шедевральні «Серйозні варіації», які були задумані композитором на противагу «модним, банальним естрадним варіаціям» того часу. Виконання піаніста було настільки правдивим, що здавалося, ніби час зупинився і навколо тільки музика. Лише іноді, наче«розкати грому», звучали стрімкі, технічно досконалі, пасажі, повертаючи слухачів до дійсності. Це було так благородно і витончено, як у справжнього піаніста-поета.

Якось А. Рубінштейн сказав: «Гра на фортепіано – рух пальців; виконання на фортепіано – рух душі. Зазвичай ми чуємо тільки перше». А. Кутасевич не вписується у рамки даного вислову. Адже, його технічність гри нерозривно пов’язана із душевною чуттєвістю виконання. І взагалі, Андрій Валентинович – унікальна людина. Надзвичайно вимогливий до себе, музикант успішно поєднує концертну діяльність як соліст-віртуоз та наукову працю у сфері української духовної музики. Останнім часом він практично не виступає на великих сценах (тож нам дуже пощастило!), оскільки готує до друку монографію на основі кандидатської дисертації. В особистій розмові він пояснює: «Не можливо займатися кількома ґрунтовними справами водночас, я люблю доводити справи до кінця». Тому до активного концертного життя він повернеться, коли закінчить розпочату музикознавчуроботу. Тож із нетерпінням чекаємо нових концертних програм і нових зустрічей!

Герасименко Леся


Інтерв’ю з А.Кутасевичем (бесіду вела Л. Герасименко):



1 жовтня. Концерт вокальної музики

1 жовтня в рамках Міжнародного музичного фестивалю «Харківські асамблеї» відбувся концерт камерної вокальної музики. Маловідомі Lied Франца Шуберта DerHirtaufdemFelsen («Пастух на скелі»),  «Шість німецьких пісень» Людвига Шпора виконали Марія Вінцерська (сопрано), Валентин Правосуд (кларнет) та Світлана Клєбанова (фортепіано)., здається, головним засобом спілкування з друзями і однодумцями була гра на фортепіано і спів. Цикл «Шість вокальних дуетів з фортепіано» ор. 63 Фелікса Мендельсону Бартольді (на поезію його сучасників) прозвучали у виконанні дуету Марії Вінцерської і Олександри Кузьміної (партія фортепіано - Світлана Клєбанова).



Фото - Григорія Ганзбурга

Рецензія Анастасії Мікрюковой



1 ЖОВТНЯ. КОНЦЕРТ СТИПЕНДІАТІВ РОТАРІ КЛУБІВ ХАРКОВА.

Стипендіати Ротарі клубів Харкова: нові імена

Відкриття ювілейних "Харківськіх асамблей" було, дійсно,  тріумфальним - знову, в 25-й раз місто на два тижні перетворилося в "музичну столицю" України. Утримати рівень високих очікувань після такого яскравого "зачину" в наступних концертних програмах фестивалю не просто. Але організатори свята і не збиралися здавати позиції: вже наступний концерт виявився справжнім сюрпризом для харківських меломанів. На сцену вийшли студенти і випускники університету мистецтв - нові стипендіати Ротарі клубів. Як відомо, ця стипендія була заснована 6 років тому і стало вже традицією вручати її під час проведення "Асамблей" на концерті лауреатів.



Відкрив вечір Олександр Приженков (туба, клас О.В.Федоркова) виконанням  двох частин концерту для гобоя і оркестру соль мінор Г.Ф.Генделя у перекладі для туби і фортепіано.  Шляхетна,  сувора краса музики  здавалося б вступала в протиріччя  з наступним  твором - п'єсою  британського композитора    Е.Кука «Болівар». Енергійний драйв музики, з пряними,  " східними" інтонаціями,  гостротою мінливого ритму -  Олександр показав несподівані для нас  виразні можливості свого інструменту.
Денис Кашуба (клас Т.Б.Вєркіної)  - піаніст,  вже добре відомий  харківській публіці. Для свого виступу він вибрав "Місячну сонату" Бетховена - ризиковий крок  навіть для досвідченого виконавця. Та вже перша частина настільки захопила зал, вразила новими, свіжими  фарбами, що не вірилося, невже це та сама музика, яку ми знаємо і любимо з раннього дитинства. Ніби місячне сяйво виринало з-під клавіш.
Наймолодший учасник концерту  -  студент другого  курсу  Тигран Тер-Карапетянц (кларнет, клас В.О. Алтухова) -  виконав концертино Es-dur  К.Вебера. Неймовірно ніжна, прониклива мелодія у сонячному мажорі  в заключному розділі перетворилася в тріумфальну пісню радості та світла.



У часи епохи романтизму  запросив слухачів і  Дмитро Старцев ( клас  Т.Б.Вєркіної).  Образи трьох  п'єс  з ор. 118 Й.Брамса надзвичайно гармонійно зливалися  з особистістю  самого виконавця. Світла, прониклива, але в той же час бурхлива та примхлива музика торкнулася серця і змусила замислитися про щось високе, неосяжне. Коли лунала ця музика,  здавалося, час зупинився.
Елла Петніченко (клас Присталова І.К.), яка має дивовижне по красі сопрано,   у вальсі Мюзетти з опери «Богема» Дж.Пуччіні  розкрилася в усій глибині своєї пристрасної, грайливої натури. В  романсі  О.Власова «Фонтану Бахчисарайского дворца»  на вірші О.Пушкіна вона показала здатність неймовірно природно передавати чарівну атмосферу любовної млості під мірний акомпанемент водних струменів.
Вокальну частину концерту продовжив Євген Левашов (баритон, клас В.О. Болдирева ). Надзвичайно харизматичний та енергійний в пісні "Закоханий солдат" Е.Канніо, співак  сам закохує у себе з першого погляду. У романсі Л. Малашкіна "О, если б мог выразить в звуке" він перевтілюється, і тепер з'являється у ліричному, задумливому образі.
Яскравим завершенням концерту став виступ  Віталія Лашка (баритон, клас Присталова І.К. ), минулорічного стипендіата Ротарі клубів. Спочатку він освідчився у коханні усій жіночій половині залу у арії Єлецького з «Пікової дами» П.І.Чайковського «Я Вас люблю». А «під завісу» концерту вразив публіку виконанням   «Be my love» Н.Бродського з кінофільму «Улюбленець Нового Орлеану».  Склалося відчуття, ніби ми перенеслися  в далекі 50-ті роки, в епоху  класичного  мюзиклу…
Концерт закінчився оваціями публіки - стипендіати  успішно здали творчий іспит. Але вручення іменних стипендій - лише черговий етап у співпраці Ротарі клубів з Університетом мистецтв, співпраці,  котра  була ініційована у свій  час ректором Тетяною Борисівною Вєркіною.   Молодих музикантів чекають концерти в різних містах України, а також  закордонні турне. Безумовно, ці перспективи дадуть  молодим музикантам  поштовх для  подальшого  розкриття свого  таланту, дадуть почуття того, що вони можуть реалізувати себе не тільки за кордоном, але й  у своєму місті, в своєї країні. І в цьому їм допомогають «лицарі добрих діл», вірні та надійні  друзі -  харківські ротаріанці.

Анастасія Степанова




 
Події вересня 2016
Події червня серпня 2016
Події травня 2016
Події квітня 2016
Події березня 2016
Події лютого 2016
Події січня 2016
 
Події грудня 2015
Події листопада 2015
Події жовтня 2015
Події вересня 2015
Події червня 2015
Події травня 2015
Події квітня 2015
Події березня 2015
Події лютого 2015
Події січня 2015
 
Події грудня 2014
Події листопада 2014
Події жовтня 2014
Події вересня 2014
Події травня 2014
Події квітня 2014
Події березня 2014
Події лютого 2014
Події січня 2014
 
Події грудня 2013
Події листопада 2013
Події жовтня 2013
Події вересня 2013
Події червня 2013
Події травня 2013
Події квітня 2013
Події березня 2013
Події січня-лютого 2013
Події грудня 2012
Події листопада 2012
Події жовтня 2012
Події вересня 2012
Події червня 2012
Події травня 2012
Події квітня 2012
Події березня 2012
Події лютого 2012
Події січня 2012
Події листопада 2011
Події жовтня 2011
Події вересня 2011
Події травня 2011
Події квітня 2011
Події січня 2011