П О Д І Ї
 
21 июня. Юбилей народного артиста Украины Анатолия Калабухина
Всеукраинский съезд органов студенческого самоуправления (Киев, 5 июня 2015)
«Аліса в країні див» – нова вистава театру анімації ХНУМ



21 июня. Юбилей народного артиста Украины Анатолия Калабухина



Статья о А. В. Калабухине в газете "Время"


Всеукраинский съезд органов студенческого самоуправления (Киев, 5 июня 2015)

Всеукраинский съезд органов студенческого самоуправления прошел пятого июня в Киеве. Целью съезда был выбор двух делегатов, которые станут членами национального агентства. В киевском Доме учителя собрались представители всех Вузов Украины. Перед входом в зал мы прошли регистрацию и получили мандаты. Первая мысль, возникшая после того, как все мы, студенты, заняли свои места в зале, была о том, что деятельность ОСС обретает более серьезный характер. Тот факт, что теперь студенты могут основательно участвовать в процессах, которые формируют нашу систему образования, не может не радовать. Также у нас было ощущение, что в этом зале находились молодые люди, способные создать новое общество в полном смысле этого слова. Ведь большинство представителей заявили о себе как - это студенты с четкой гражданской позицией, которые готовы защищать интересы своих ВУЗов, отстаивать права всех учащихся.

Но, к сожалению, не обошлось без «выяснения отношений» и других негативных моментов. Сначала выбрали главу заседания, секретаря, внесли незначительные изменения в регламент.
Первое положительное впечатление стали портить следующие события - это выступление представителя StudMP с предварительным “анализом” кандидатов. С одной стороны, идея этой проведенной работы, как мне кажется, была бы благой. StudMP, возможно, хотели дать полную информацию о каждом из них: кто к каким организациям принадлежит, как были поданы документы, какую деятельность вели и т.д. С другой стороны, форма преподнесения совсем не подходила к выборам на всеукраинском уровне. Кандидаты представлены в презентации по принципу “плохой-хороший” с помощью зеленых и красных цветов как в светофоре. Плюс к этому, у нас сложилось впечатление, что факты о некоторых из них, которые озвучивались, были не аргументированы, а более похожи на предположения. Одним словом, это запустило процесс “обвинений и оправданий” с разных сторон. Также непонятны были попытки инициативной группы снять кандидатуры двух претендентов, которые ими же были допущены.
Однако, регламент требовал продолжения. Кстати, а точнее некстати его условия не давали ни одной возможности любому делегату полноценно высказаться. Если около 150 человек приехало из разных областей страны, мне кажется, стоит их выслушать. А в нашем случае получилась форма, которую можно обозначить, как “молчаливое голосование”.



Что касается выступлений кандидатов, то большинство были хорошо подготовлены, у некоторых, например, уже была сформирована программа. Но слова “культура”, «искусство» не прозвучали ни в каком контексте, даже как второстепенные по смыслу в предложении. Нам, студентам творческих ВУЗов, трудно с этим согласиться. Некоторые кандидаты говорили о сотрудничестве с зарубежными организациями, ставили цели соответствовать европейскому уровню образования. А студенты консерваторий нашей страны, благодаря профессионализму наших профессоров и преподавателей, уже показывают результаты на европейском уровне и количество лауреатов международных конкурсов этому подтверждение. Пока что ни политики, ни студенты других специальностей этого не понимают.

Перейдем к итогам. Большее количество голосов набрали Никита Андреев (Харьков) и Елена Руснак (Киев, Национальный университет “Киево-Могилянская .академия”). Пока сложно что-либо прогнозировать. Жаль, что на съезд прибыло минимальное количество представителей ВНЗ в сфере искусства. По какой именно причине так случилось неизвестно. На некоторых студенческих источниках написано, что много ВНЗ вообще не получили приглашения на съезд. Будем надеяться, что деятельность студентов в НАЗЯВО и в стране даст положительные результаты. Все в наших силах.

  Дмитрий Старцев



«Аліса в країні див» – нова вистава театру анімації ХНУМ

Аліса в країні анімаційних див
         У навчальному театрі кафедри майстерності актора і режисури театру анімації ХНУМ зявилася нова вистава – «Аліса в країні див» за мотивами казки Л. Керрола у постановці студентки IV курсу Я. Титаренко.
П’єсу, що покладено в основу вистави, було написано 1996 року тоді ще  старшим викладачем кафедри, а згодом – її завідуючим, театрознавцем Євгенієм Русабровим. Створено її було спеціально для Харківського академічного театру ім. В. Афанасьєва, і тоді ж було здійснене першопрочитання «Аліси…» Є. Русаброва головним режисером театру заслуженим діячем мистецтв України Євгенієм Гімельфарбом. В тій виставі брали участь провідні актори театру С. Фесенко, Г. Гуріненко, І. Мірошниченко, І. Рабінович та випускники курсу Є. Гімельфарба. Ніколи не друкована за життя драматурга «Аліса…», як і дві інші п’єси Є. Русаброва для театру анімації («Ясно-червоні вітрила» та «Білосніжка і сім гномілл») вперше потрапили на очі читачеві у меморіальній збірці «Евгений Теодорович Русабров: творческое наследие, воспоминания друзей и коллег. – Харьков: «Коллегиум», 2013. Ця книга не просто видана і прочитана колом друзів та рідних видатного театрознавця – вона повсякчасно використовується в навчальному процесі, нею цікавляться студенти. 



Тож, не збіг, а закономірність, що наголошує «пригоди ідей» або естафету творчих пошуків – той факт, що нині саме на курсі доцента С.Я. Фесенко з’явилася однойменна режисерська робота Яни Титаренко за участі акторів курсу М. Бут, М. Богаєнко, О. Богдановича, Ю. Шевченко та І. Яцюк і студента випускного V курсу Я. Подшивалова (майстерня доцента С.А. Довлетової).
Казку Л. Керрола-Є. Русаброва у виставі проінтерпретовано засобами театру анімації, що видається мені тим більш послідовним і символічним, що саме за ідеєю Є. Русаброва концепцію кафедри театру ляльок було змінено на  концепцію кафедри театру анімації.
Світ навколо героїні вистави в буквальному сенсі слова виникає з книги – запиленого фоліанту, який у прологу до вистави дістають з полиці троє «мейєрхольдівських містиків» у високих чорних циліндрах. В цілому ж інтродукція до вистави – це дотепний для «посвячених» образ «книгарні», утвореної з назв репертуару самого IV курсу або їх «сусідів»: від «Муммі-трелля» та «Вія» до «Клопа»! Ширми і стіл у «Алісі…» представляють собою вигородку бібліотечної зали – цілковито в англійському стилі.



при всьому тому, що ані сама казка, ані славетний «англійський стиль» не викликають асоціацій з динамічністю, у вистави неослабний темпоритм. Багато в чому він задається і підтримується музично-шумовою партитурою Яни Титаренко та студентки Vкурсу Олени Баженової. Окремо наголошу на мистецтві іронічно-фантастичних «підголосків» та «підзвучок», анонімно здійснених у «Алісі…» актрисою Іриною Яцюк! 
Основною системою в «Алісі…» стала рука-кулька. Головною мірою слід відзначити надзвичайно бешкетливого та кумедного вигляду ляльку самої героїні вистави. Актриса Марина Бут оживлює її в максимально ексцентричній манері. І завишеною голосовою позицією, і жмутком карколомно-смішних лялькових мізансцен вона викликає симпатію до своєї ляльки-Аліси. І отут вже варто відкрити основну інтригу п’єси Є. Русаброва – Аліса в ній не одна. В оригіналі їх три, Аліса–актриса, Аліса–пустунка та Аліса–взірець. Але Я. Титаренко скоротила текст п’єси згідно формату вистави для маленьких глядачів, і перед очами глядача постали дві Аліси: Марина Бут в живому плані (Аліса-взірець) і лялька, оживлена Мариною Бут (часто у відкритому прийомі) – це вже Аліса-пустунка! Власне у граничній контрастності двох іпостасей образу полягала специфічна складність ролі, з якою, проте, талановита студентка М. Бут впоралася азартно та на «відмінно».



Найбільш насиченими енергією чудової театральності були саме сцени, де Аліса-взірець, надаючи життєві уроки Алісі-пустунці, ніяк не могла подужати опір бешкетливого дівчиська. Просто дух спирало від градусу сценічної полеміки актриси… зі своєю власною рукою! Проте ця семантична єдність ляльки і її аніматора – тобто двоєдиість Аліси – була відчутна впродовж всієї вистави. І тому така потужна енергія радощів лилася зі сцени в фінальному епізоді, коли Алісі-пустунці вже стало непереливки самій подужати казково-моторошні обставини (йдеться про сцену з Королевою, яка ліворуч і праворуч віддавала накази рубати всім голови) – і вона чимдужч волала про порятунок до свого розважливого двійника. І ось – на голос непокірної Аліси відкинулося «віконце» у ширмі-книжковому стелажу, і серед книжок з’явилося таке стурбоване обличчя Аліси-взірця. Лише однією слушною порадою Велика Аліса вирішила таку глобальну проблему Аліси Маленької. І в підсумку вистави не тільки Аліса-пустунка, але й кілька рядів маленьких глядачів твердо затямили, що не дослухатися до свого внутрішнього голосу або до голосу мудрішого порадника (чи то бабусі, чи то мами, чи то старшого брата) не варто і просто-таки небезпечно. Досвід, толерантність – то велика річ! Як мені здається, саме цій культурі спілкування казка і вистава у постановці Я. Титаренко, здатна навчити.   
Крім Аліси-пустунки в системі рука-кулька вирішено Кролика (у виставі він теж «розтроївся»). Це саме по кролячих слідах Аліса-пустунка біжить у казку, опинившись перед мініатюрними зачиненими дверцятами до саду. Принцип диспропорції в художньому світі вистави – а це знаковий принцип в театрі анімації – одразу дає зрозуміти глядачам, що вони потрапили на територію фантастичну, ірреальну. Тут і анфілада різнокольорових дверцят, і стіл – який то завбільшки за дівчинку, а то вже і менший за Алісу-велета, і чарівний ключик, і море сліз, і нескінчена білосніжна драбина, архітектурній абстрактності якої міг би позаздрити сам містифікатор Мауріц Ешер! Весь цей казково-химерно-веселий світ режисеру-початківцю допомогла унаочнити художник Світлана Шмигарьова (працівник художнього цеху академічного театру ляльок).  



Крім руки-кульки у виставі діють тантамарески. Вони з’являються у сцені королівського крокету. Символіка мастей карт дала графічно лаконічну і диявольську (червоно-чорну) форму цьому головному уроку-пригоді в історії з життя Аліси. Королева постала у криноліні-ширмі з «сорочок» карт. Задля перевтілення у цю крон-самодуру Юлії Шевченко виявилося потрібним лише просунути у костюма-щирму свою голову (така ідея вирішення Королеви засобами анімації належить Олександру Богдановичу).  
Тантамаресочним є і вирішення королівських валетів – ці «окукленные» герої (у виконанні Максима Богаєнка та Ярослава Подшивалова) епічно визирають на світ божий з «сорочок» карт-ширм висотою у людський зріст і при цьому фарбують білі троянди на королівських кущах в червоні.    
При всій художній цілісності вистави, особливе місце в ній посідає сцена божевільного чаювання у виконанні Олександра Богдановича і Максима Богаєнка – вона є найжорсткішою, одверто філософською за своєю «тональністю». Тут режисер і її команда напряму апелюють до соціально-філософського досвіду глядачів, значно старших від дошколят. Адже збагнути всю моторошну правдивість довічного покарання за «вбивство часу» ладен тільки той, хто вже встиг пізнати дорогу ціну незворотності часу. 
Побіжно зазначу, що у чимдалі менш достатньому технічному облаштуванні учбового театру кафедри майстерності актора і режисури театру анімації студенту Андрію Кулішову разом з Яною Титаренко вдалося зробити майже неможливе – втілити непросту художньо-світлову партитуру вистави, в якій освітлення деталі є предметом мистецтва.
Як і в казці про Алісу, в самому процесі вибору Яною Титаренко цієї п’єси, цієї героїні і саме зараз – не було нічого незакономірного, випадкового. Більше того, за півроку до прем’єри Яна Титаренко мала можливість викласти свій задум постановки режисеру, який першим працював над постановкою п’єси Є.Русаброва, тобто режисера, у спільній творчості з яким ця п’єса і народилася. Так от, півроку тому, в Одесі, Є. Гімельфарб поставив студентці головне запитання: «Хто твоя Аліса? Відповідь на це запитання означає: про що вистава»?
Півроку потому, у Харкові, я з зацікавленням відчитала у прем’єрі навчального театру відповідь на це питання. Аліса Я. Титаренко і М. Бут позитивна і смішлива. Направду вона здатна довести глядачів до гикалки, смішно сукаючи ляльковими ніжками над вирвою! Ця Аліса є допитливою і ризиковою. Не уявляючи свого життя без пригод, вона, здається, усюди шукає і накликає їх на свою голову. Але – в такий спосіб пізнає життя. І от тут відкриваються речі світоглядні. За трактуванням Я. Титаренко Аліса – не просто непосидюче дитя. Вона – велика фантазерка та мрійниця, з природним почуттям гідності. Можливо через те, що у виставі режисером одразу було поставлено осяжну для молодих акторів (з урахуванням їх життєвого досвіду та інтуїції) мету, в «Алісі…» взагалі не пролунало ані дидактичної фальші, ані претензійної «філософічності».
«Полегшивши» таку непросту казку для дорослих інтелектуалів, студенти виявилися цілком здатні «підійняти» її у власній виставі, та крізь тексти Л. Керрола та Є. Русаброва поговорити про своє, наболіле… про свободу і відповідальність, про самовизначення і про час, про порядність та підлість, про творчість і політ фантазії.
  Коваленко Юлія
ст. викладач кафедри театрознавства


 
Події травня 2015
Події квітня 2015
Події березня 2015
Події лютого 2015
Події січня 2015
 
Події грудня 2014
Події листопада 2014
Події жовтня 2014
Події вересня 2014
Події травня 2014
Події квітня 2014
Події березня 2014
Події лютого 2014
Події січня 2014
 
 
Події грудня 2013
Події листопада 2013
Події жовтня 2013
Події вересня 2013
Події червня 2013
Події травня 2013
Події квітня 2013
Події березня 2013
Події січня-лютого 2013
Події грудня 2012
Події листопада 2012
Події жовтня 2012
Події вересня 2012
Події червня 2012
Події травня 2012
Події квітня 2012
Події березня 2012
Події лютого 2012
Події січня 2012
Події листопада 2011
Події жовтня 2011
Події вересня 2011
Події травня 2011
Події квітня 2011
Події січня 2011