П О Д І Ї

«Музика в ім’я добра»

19 квітня, велика зала ХНУМ. Благодійні акції не вперше проходять у нашому університеті, тож у цей день зібралося потужне коло учасників  для такої гуманітарної події. Мається на увазі як виконавці, так і слухачі, бо для таких заходів важливість  і активність другої сторони дорівнює першій. Ветеран університету Салманова Людмила Савеліївна отримає на лікування всі кошти, зібрані з концерту. Кожний з солістів, які приймали участь у благодійному концерті,  обирав  для виступу популярний твір класичної музики,  знайомий аудиторії.  Лауреати міжнародних конкурсів Віталій Лашко , Марія Вінцерська, Олександра Кузьміна (вокал), Ігор Седюк, Олег Копелюк, Дмитро Старцев , Денис Кашуба (фортепіано), Віталій Ляшко (кларнет), Олексій Костенко (флейта) провели камерний концерт «Музика в ім’я добра».



15 квітня. Концерт симфонічного оркестру (диригент - Ю. Насушкін, Іспанія)
Музичний дарунок у Велику суботу

  15 квітня, 18.00. Субота страсного тижня добігає кінця. Ще  на рік людству подаровано благословення через сходження благодатного вогню  в Ієрусалимі. О 23. 15 почнеться Великоднє богослужіння. Час надзвичайно важливий.  Час великих очікувань. У залі Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського приставні стільці вже розставлені по проходах  і на  балконі місць вільних нема. Послухати музику зібралися тільки всі дійсно вмотивовані. Нову програму підготували  студентський симфонічний оркестр (художній керівник Юрій Насушкін)  і лауреати міжнародних конкурсів вихованці класу професора Тетяни Вєркіної піаністи: Олег Копелюк, Ігор Седюк, Валентин Смолянінов. 

Загальні  улюбленці, піаністи Олег Копелюк і Ігор Седюк  відкрили концерт.  Їм вдалося захопити публіку красою і фортепіанними ефектами музики В.А.Моцарта.  В той час  як оркестр був практично знеособлений і зведений до акомпануючої  ролі,  вони поєднали  і сміливість,  і силу, і значущість. Свої ідеї щодо концерту Моцарта для двох фортепіано з оркестром № 10 Ігор і Олег виклали чудово просто, зручно зрозуміло.

Розумна, ясна музика цього концерту  з її алюзіями на Ж.-Б. Рамо і легкою благородною оркестровкою приємно вразила публіку, яка налаштувалася на  щось академічне і врівноважене. Надмір життєвої сили першої частини,  така щира наївність чи незнайомість з темними проявами життя, чи безтурботним на них не зважанням, врівноважив  гумор третьої частини. Вібрації моцартівського сміху резонують з дитячим сприйняттям. Чим легше відношення до дійсності, тим краще і легше все виходить. В обох частинах досить складні каденції та  музиканти впоралися з «технічними незручностями». В дуеті побільшало техніки, зате поменшало подібності  «два в одному».

«Спонтанність, ось що треба вміти цінувати в житті, відхилення електрону, яке вирішує долю всесвіту», – пригадалася думка сучасної письменниці-філософа Оксани Забужко. А ні навколосвітня подорож, яка захопила Валентина Смолянінова у 2015 році, а ні мистецькі проекти в галереї  «Come in» з аудіо-театром і лекціями про мистецтво музики, а ні співавторство з театром «Прекрасные цветы» не змусили його відмовитися від того найкращого, що він має в собі – виконання музики. У 2015 році він закінчив асистентуру-стажування. Зараз виступає і працює в Китаї. Колишній студент і колега, а нині гість університету, Валентин Смолянінов нагадав про себе харківській фортепіанній спільноті, яка декілька років тому захоплювалася його клавірабендами,  виконанням двох концертів для фортепіано з оркестром: Л.Бетховена, до мажор і М.Равеля, соль мажор.

В концерті Л.Бетховена Валентин виконав власну каденцію (традиція різних піаністичних каденцій в концертних формах втрачена, але зараз поновлюється). Вона  зовсім несподівано причарувала  своєю новизною  задуму і форми: хвилі технічних пасажів змінювалися фанфарами , які асоціюються із всесвітніми спортивними змаганнями (олімпіада), дивина, але краса гармонічних переходів, а також сучасний темпо-ритм, коли кожна структура звучить у своєму розмірі. Деяка нестабільність на початку першої частини і в кінці експозиції соліст нарешті «піймав» свій тон, який вивів до стрімкого фіналу (темп було максимально прискорено). Оркестр без особливого ефекту драматично і жваво утримував зв’язок із солістом, в той же час на грані коливався ансамбль голосів оркестру.

Масу фантазії проявив Смолянінов в концерті М.Равеля,  спорідненість його душі  музичній характерності образів великого француза  не сховати від публіки. Піаністу було вдосталь простору, щоб проявити власне сприйняття равелівської музики. Багато вирішувала одна фраза, один штрих. Крізь невловиму туманність обрисів проступав нереальний дух Равеля.  Оркестр з диригентом весь час намагалися бути скільки-небудь корисними солісту. Акуратність і чистота, ретельність і зразкова зіграність, що ми чули на останніх виступах у 6 симфонії П.Чайковського, в серії концертів  В.Моцарта для різних інструментів з оркестром під керівництвом А. Власенка, на жаль залишилися у березні. Тепер у квітні не відчувалося підйому. Задум диригента був реалізований студентами не у повній мірі. 
15 квітня, 21.00. Велика зала порожніє, зберігаючи відлуння музики, яка найкраще здатна передати вдячність Творцю.

Марина Єгорова


9 квітня. Концерт фортепіанного дуету І. Седюка-О.Копелюка

О Юбилее, Традиции и выступлении одного дуэта

Вряд ли найдётся среди множества университетов, которыми так гордится Харьков, такие ВУЗы, которые смогли стать чем-то большим, чем просто место обучения и работы. Ярким примером выхода за своё формальное предназначение может служить Харьковский национальный университет искусств, в подлинном смысле ставший домом для связанных с ним. Несомненно, этого не удалось бы достичь, если бы каждый шаг на пути студентов и сотрудников ХНУИ не направляла Традиция. Под этим словом понимают совершенно разное, но в случае Консерватории можно смело сказать, что её Традиция — служение человечеству служением музыке. И в этом  главное отличие от других ВУЗов: «консерваторцы» отмечены подвижнической преданностью своему делу.
Особенно важно вспомнить о значении наших корней в нынешнее время, когда наиболее острой представляется оппозиция между изменчивым, противоречивым и жестоким миром с одной стороны, и Консерваторией — с другой. В таких условиях люди создают свой мир (при том отнюдь не закрытый для посторонних) с законами, правилами и предписаниями, продиктованными исключительно любовью к музыке.



Радостью и верой в будущее наполняет то, что носителями Традиции в ХНУИ являются не только представители старшего поколения (как можно было бы подумать по аналогии с любой институцией), но и творческая молодёжь, лишь недавно окончившая Университет. Так, уже на протяжении многих лет (включая и студенческие годы), в начале апреля гостей ХНУИ и своих музыкальных друзей творческими находками радует фортепианный дуэт Олега Копелюка и Игоря Седюка (даже автору этих строк приходилось писать об одном из их «апрельских концертов»). В этот раз свой концерт исполнители посвятили грядущему 100-летнему юбилею  alma mater — родного университета искусств, в Большом зале которого  прошёл концерт.
Сегодня в консерватории фамилии Олега и Игоря произносят подряд, как «двойную». Корни этой привычки (или традиции?) следует искать не только в частоте их совместных выступлений, что заставляет воспринимать двух пианистов как единую «артистическую фигуру», но и в удивительной сыгранности этого ансамбля – на сцене они ощущаются как единое целое, делить которое на составляющие просто немыслимо. Остаётся только поблагодарить прозорливось их творческого руководителя, народную артистку Украины, профессора Татьяну Борисовну Веркину, много лет назад объединившую их в такой блистательный  дуэт.

По давно установившейся традиции, программа началась с классики. И что могло бы стать более классичным, чем музыка В. А. Моцарта? Уже в первых тактах Сонаты C-dur исполнители продемонстрировали высочайший профессиональный уровень, проявив техническое совершенство и безупречность вкуса — пожалуй, два главных качества для любого интерпретатора музыки Моцарта, две колонны, на которых стоит здание творчества этого гения. Кроме того, сама фактура создавала впечатление тщательно прорисованной картины — все полифонические сочетания линий были «обнаружены» и показаны в наиболее оптимальном звуковом балансе. Чувствовалась и забота о том, чтобы исполнение не стало чересчур схоластичным — например, нотку остроумного юмора привнесло выделение «завывающих» пассажей в низком регистре, а остановки бурного движения и переключения в трогательное piano было явно продиктовано воссозданием женских образов (связь лирических тем моцартовских сонат с его же оперными героинями отмечается и исследователями, и музыкантами, знающими творчество Моцарта и наделёнными хотя бы толикой воображения). Частые переключения способов высказывания дали возможность проявить исключительное тембровое разнообразие рояля — казалось почти невозможно, что один инструмент может производить столько разнообразных красок. В тихом окончании первой части сонаты словно слышались типичные «формульные» завершения сказок: «И жили они долго и счастливо».

Резким эмоциональным и стилевым сдвигом программы стало «Andantino varie» Франца Шуберта — цикл вариаций, в исполнении которого дуэт, по-видимому, поставил себе задачей раскрыть весь мир музыки сквозь призму одной темы. В теме был выявлен обусловленный почти что венгерским колоритом особый печальный настрой (тоска, но «на forte»). Указанную национальную параллель дополнили подчёркнутые вторы в сексту, характерных для цыганской инструментальной традиции. В вариациях слушателей словно бы проводили через разные стили и жанры, например, решительную военную песню (соблюдая границы камерности, исполнители не использовали настоящего fortissimo). Переворот страниц перед одной из вариаций словно бы обратил вспять время: искусное исполнение полифонической вариации словно бы погрузило весь зал в эпоху барокко. А сладостная кантилена другой вариации, казалось, пришла из Этюда Ф. Шопена E-dur (чему способствовала, кстати говоря, и близость тональностей).

Однако не только прошлые эпохи составляют сферу интересов этого дуэта. В условиях особой ответственности, в присутствии автора, прозвучал Диптих Людмилы Шукайло. Первая его часть обращается к импрессионизму, и молодые музыканты отразили соответствующую организацию фактуры. Через размытые и неясные облака педальных звучаний словно отблески Солнца, прорезались тематические линии, играемые чётким, оформленным звуком — будто бы прочерченные тонким пером. Вообще само звучание как таковое и становилось главным средством выразительности, именно «игра» с ним являла собой очарование первой части этой сюиты. Включение же в неё тонального фрагмента вносило особый колорит, и воспринималось в исконно славянском духе «исповедальной лирики». Вторая часть принесла резкую смену организации материала — пианисты оперировали такими категориями, как движение и ритм — неиссякаемая энергия которых и определила облик финала цикла. Рондообразная форма ещё больше усилила ощущение «бесконечного движения», заложенного в непрерывной пульсации музыки.



Монументальным завершением первого отделения стала Соната И. Брамса f-moll, невероятно требовательное и в техническом, и в эмоциональном отношении произведение. Если попытаться одним словом выразить, как именно сыграли Сонату в этот вечер, то можно смело сказать: «по-брамсовски». Исполнители погрузили зал в царство лирики — но не открыто-чувственной, а интеллектуальной, с густым плетением фактурных линий. Это была скорее не драма, но рассказ о давних переживаниях, хотя и очень сильных. Потому исполнители выстроили цепь разного плана кульминаций: интеллектуальную в фугато первой части, динамическую в её Коде, чувственную в третей части и трагическую кульминацию в Финале. Прочтение Сонаты изобиловало контрастами: темповыми в речитативном вступлении, а также в стремительном Accelerando в Коде первой части, тонких перекрасок мажора и минора во второй, напряжённо пульсирующего одного звука и мощных аккордов в третьей части, сложной полифонической «психологизированной» фактуры вступления Финала и огромного ритмического «заряда» его главной темы.  Пианисты проявили и своё понимание риторических фигур — в кодах крайних частей с особым трагизмом были вынесены на первый план «золотая» секвенция и нисходящий хроматический ход. Эти достоинства исполнения стали причиной того, что О. Копелюка и И. Седюка уже после первого отделения дважды вызвали на поклон.
Второе отделение открылось Allegro a-moll Ф. Шуберта, главными полюсами которого стали решительное требование и лирика. Ансамблисты показали всё богатство этого творения Шуберта: использовали красочные возможности сопоставления далёких тональностей, открыли все грани мира австрийского гения — словом, наглядно продемонстрировали всю обманчивость кажущейся простоты этого сочинения.

Подобно тому, как соловей не может не петь, дуэт Копелюк-Седюк не может не играть «Славянского» и «Венгерских» танцев Дворжака и Брамса. Первый из них звучал ещё меланхоличнее, чем когда-либо, в нём был очень удачно подчёркнут типичный славянский контраст глубокой грусти и извечного оптимизма.  Пять танцев Брамса, составивших первую их тетрадь, стали самым ярким и колоритным номером вечера. В этой цепи страстных высказываний исполнители тонко воссоздали венгерскую манеру исполнения — в каждом было замедление и «взрывное» ускорение к концу и словно бы игра со слушательскими ожиданиями — подтверждение того, что в «Танцах» сочетались простота и изысканность. Слушателям особо запомнился Третий танец (единственный мажорный, но и наполненный драматизмом и фантастическим колоритом) и Четвёртый –  остроумная имитация  фальши народного исполнения. Однако высокий технический уровень пианистов превратил эти миниатюры в подлинные бриллианты.

Переход к следующему номеру словно бы завёл аудиторию с оживлённой улицы в изысканный салон — где звучит музыка Равеля. Его Интродукция и Allegro были полны «журчащих» звучаний, одного из любимых образов Равеля — играющей воды. Здесь ансамблисты смогли показать «фокус» — певучая мелодия парила над бурлящей фигурацией, создавая эффект стереофонического звучания. Если продолжить аналогию с водой, то необычные созвучия будто отражали загадки морских глубин. Особо интересно слушались красочные гармонии, играемые с опорой от баса, контрастировавшие с «точечными» отдельными звуками.

Естественно, что после такой блестящей программы не могло не последовать номеров «на бис». Первым из них были исполнены «Вариации на тему Паганини» В. Лютославского, где был сделан ещё один выход за  пределы романтизма и «лёгкой» для восприятия музыки (свидетельство осознания дуэтом разных запросов своей аудитории), и целиком господствовало игровое начало. Пианисты как бы предлагали слушателям угадывать знакомые обороты среди «колких» и пронзительных звучаний. Не обошлось и без юмора — материал самой тихой вариации в партии одного рояля сопровождало громогласное ostinato у другого, что потребовало от исполнителей и точного расчёта, и почти что актёрской игры.

Завершил концерт Венгерский танец Брамса №11, где национальное проявилось не только в названии, но и фактурных деталях (как выдержанный бас в народном духе), и в том особом настроении, которое невозможно спутать ни с каким другим. Вынося на последний бис такой, казалось бы, простой номер, дуэт словно бы провозгласил, что только не боясь быть банальным, можно быть искренним.

Именно эта искренняя любовь к музыке, вероятнее всего, и является главной «изюминкой» концертов этого непревзойдённого дуэта, тем, что обеспечивает им полные залы слушателей. Ведь разве не чудо то, что за два часа два человека смогли сделать каждого в Большом зале консерватории немного свободнее и счастливее? И в этом предназначении, в этой привычке творить добро и состоит главная Традиция Университета искусств.

Александр Лисичка


3 квітня. Майстер-клас Андрія Гаврилова    
«Нуар» Музичної Академії і виправдання «саспенсу» Андрія Гаврилова

Гастрольний тур піаніста Андрія Гаврилова по містах України, Харків-Дніпро-Одеса-Львів-Київ «асфальтоукладальником» пройшовся по академічній музичній спільноті. Починаючи з не сприйняття його інтерпретацій відомих творів П.Чайковського, Перший концерт для фортепіано з оркестром і С.Рахманінова, Третій концерт,  і на завершення - детективна принизлива історія зі зниклим роялем з театру імені І.Франка перед концертом в Києві і листами – скаргами  до посольства Швейцарії,  та ще в декілька подібних установ. В соціальній мережі з’явилися протилежні відгуки, проте відомі музичні ЗМІ спорудили міцну стіну мовчання.

Незважаючи на всі вище описані обставини, Андрій Гаврилов, всесвітньо відомий музикант, вразив неочікуваним  виконавським «зсувом в нову площину», що відкрилось на його концертах. Гаврилов для більшості аудиторій виступив в іпостасі соліста, диригента і письменника, тільки в Харкові він неймовірно промовив слово від виконавця і вчителя на майстер – класі в ХНУМ імені І.П.Котляревського . Далі, на репетиціях  новоствореного колективу він надихнув, навчив і зробив оркестр солістів без диригента, як визначив сам маестро,  «усвідомлених музикантів». До його  складу увійшли  студенти, викладачі і випускники університету мистецтв: Барашкова Н., Удовиченко М., Здоровиця А., Приженков О., Ашмарін В., Марченко М. і інші Ця думка дуже тішить багатьох музикантів міста. П’ять днів важких репетицій і розбиті до крові пальці після концерту 4 квітня  в ХНАТОБі, а перед тим – 3 квітня,  Андрій Гаврилов з’являється в переповненій великій залі університету і з гордістю грає, ділиться тільки знайденим  «своїм Шопеном».



До майстер – класу готувалися п’ять претендентів, а пощастило тільки першій – учениці ХССМШі.   Час вичерпався швидко, бо жодні деталі не пройшли мимо чутливого камертону Гаврилова-виконавця. Ніщо не є неважливим, прохідним в музичному творі.  Через  власне загострене почуття до ноти, звуку плюс внутрішнє знання «абетки» історії музики, Гаврилов трохи відчинив перед аудиторією зовсім невідомий рівень, та  налаштував ученицю спромогтися на відгук. Якщо вже триматися його порівняння музиканта як тієї людини, що знаходиться на вістрі науки (в бахілах і марлевих пов’язках),  то він продемонстрував інструменти, «телескопи», за допомогою яких він  виходить у «відкритий космос» музики. «Есть какие-то произведения, где композитор просто «заворачивает» себя в сонату или концертную форму», – натякнув Андрій Гаврилов на вибрані для концерту твори Рахманінова і Чайковського. Далі: «Методом миллиардов ассоциаций, связанных с вибрациями, нам передаётся чувственный опыт гениальных пианистов всех веков. Это совершенно фантастический космос, который действует совершенно непонятными способами».  Асоціації у нього виникають миттєво і невимушено: «Триоль даёт ощущение надрыва, дуоль даёт ощущение лёжки на диване». Багато сучасних алюзій з музикою, наприклад, мультфільмів Діснея, чи Голлівуда, наспівів Gypsies одразу суттєво підштовхують уяву і наближує віденського класика, мов би знімаючи з його обличчя маску застиглої величі і незмінності. Гаврилов розв’язує задачу як відрізнити роздум і міркування в музиці,  чи як передати  політ пристрасті. Його piano має неймовірну кількість градацій, а темпи співпадають з його диханням. На сам кінець, декілька футуристичних прогнозів від інтернаціонального музиканта: «Мир, как прогревающийся океан, будет просвещаться из поколение в поколение. Путь предстоит долгий. Человеку придётся дойти до уровня, когда он сможет изменить свою природу. Предстоит большая “правка” мозга. Вывод его на работу “на полную мощность”, даже с помощью искусственного вмешательства. Это необходимо для полного контроля над инстинктами и рефлексами, которые вырабатывались миллионы лет, и которые до сих пор диктуют образ мышления и поведения человека. После подобной “коррекции” человек сможет отказаться от религий, которые есть манифестация природы человека, и уничтожить это вековечное “яблоко раздора”. Будут устранены самые болезненные преграды между людьми и они, наконец, смогут прийти к долгожданному всеми, и желанному всеми единению. Тогда откроются новые смыслы бытия. Новые смыслы открываются человеку, когда он “заслуживает”, “дорастает” до каждой следующей ступени эволюции. Безусловно, это программа человека. Я это ясно вижу».

З його книгою «Чайник, Фіра і  Андрій» можна ознайомитися всім зацікавленим, вже зараз вона виходить  невеликим тиражем в Україні.

Марина Єгорова


 
Події березня 2017
Події лютого 2017
   

Події грудня 2016
Події листопада 2016
Події жовтня 2016
Події вересня 2016
Події червня серпня 2016
Події травня 2016
Події квітня 2016
Події березня 2016
Події лютого 2016
Події січня 2016
Події грудня 2015
Події листопада 2015
Події жовтня 2015
Події вересня 2015
Події червня 2015
Події травня 2015
Події квітня 2015
Події березня 2015
Події лютого 2015
Події січня 2015
Події грудня 2014
Події листопада 2014
Події жовтня 2014
Події вересня 2014
Події травня 2014
Події квітня 2014
Події березня 2014
Події лютого 2014
Події січня 2014

Події грудня 2013
Події листопада 2013
Події жовтня 2013
Події вересня 2013
Події червня 2013
Події травня 2013
Події квітня 2013
Події березня 2013
Події січня-лютого 2013
Події грудня 2012
Події листопада 2012
Події жовтня 2012
Події вересня 2012
Події червня 2012
Події травня 2012
Події квітня 2012
Події березня 2012
Події лютого 2012
Події січня 2012
Події листопада 2011
Події жовтня 2011
Події вересня 2011
Події травня 2011
Події квітня 2011
Події січня 2011