П О Д І Ї

20 листопада. «Станція» за пєсою О. Вітера у постановці О. П. Васильєва
Чи зможеш ти бути щасливим, коли отримаєш все, чого хочеш?

Часом перед людиною ставляться дуже серйозні питання, знайти відповіді на які, або дуже складно, або просто неможливо, якщо не перевірити на практиці. Одне з таких питань викликала нова прем’єра «Станція» за п’єсою О. Вітера. «Станція або Розклад бажань на завтра». У виставі зіграли студенти п’ятого курсу під керівництвом О. Васильєва. Три дівчини: Інна Стороженко (Таня), Катерина Медяник (Оля) та Катерина Братчина (Іра) змогли утворити відчуття перебування у такому собі ізольованому просторі, який має певні особливості і правила. Прем’єрний показ відбувся 20.11.2017 о 18.00 на підмостках навчальної сцени «П’ятий поверх».



Спробуємо уявити: ось ви ледве дійшли до Станції, яка була розташована аж за десять кілометрів від вас, – бо іншого шляху немає, їхати треба, – а там лише одна жінка, котра каже, ніби потяг не приїхав з причини, що ви того не хотіли. Дурниця, справді? Та зазвичай з найбільших дурниць у нашому житті починаються неймовірні події. Вам треба якомога скоріше дістатися міста: завтра екзамен, один з трьох останніх кроків до повноцінного життя, а якийсь потяг, бачте, не приїхав тому, що самі не захотіли, а до літака або порому ніч треба чекати. Хоча, дивно, який літак та пором може бути на звичайній станції? Ці запитання виникли  вже за п’ять хвилин перегляду, хоча далі їх кількість буде значно меншою. 

Вистава не викликає зайвого напруження, навіть навпаки, деякі моменти достатньо смішні аби розрядити атмосферу та підштовхнути до роздумів, що ж таке може ще трапитися? Парадоксальність деяких епізодів або типових помилок очевидна, але вони не дуже заважають перегляду. Приємне враження залишається від гри Інни Стороженко, яка виконала роль загадкової Тані, що є і начальством, і підлеглою на Станції. Образ жінки на межі божевілля та істерики з часом отримує новий виток, завдяки чому перше враження змінюється кардинально. Її поява в  купальнику та запрошення відвідати пляж, – це посеред січня! – виглядає і справді божевільним, але це відчуття зникає, коли розкривається вся правда щодо Станції.

Вистава залишає неоднозначне враження. Все ж таки нелогічність реакцій героїнь часом була надто безглуздою. Так, наприклад, Оля (Катерина Медяник) лише в середині другої дії «раптом» помічає, що її нова подруга Іра (Катерина Братчина) одягнена у весільну сукню і каже: «а то я гадала, чому ти так дивно одягнена». Також псує враження намагання прикрити порожню пляшку від вина, зробити вигляд ніби у термосі щось є, але найжахливішим з цього була банка з медом, яка зовсім не була обіграна. Звісно, багато театрів використовують реквізит, який починає грати разом з вірою актора, але у цьому випадку дівчата відносились до нього, як саме до порожньої пляшки, ніяк не інакше. Серед реквізиту певне місце зайняла «аптечка», котра певно була зроблена на швидку руку. Часом реакції героїнь здавалися награними та типовими, що й руйнувало віру у ситуацію, в якій вони опинились. Але більш за інших «потонула» у власному образі Катерина Братчина. Її героїня вийшла надто безликою та навіть у моменті, коли внутрішній біль повинен був заполонити залу, викликаючи співчуття на обличчі. Натомість з’являлась посмішка зневіри.

Хоча у виставі є смішні моменти, викликані саме нелогічністю, вона все ж залишає за собою декілька питань, одне з яких: чи буде щасливою людина, яка отримала все? Приходьте та станьте заручниками Станції аби запитати себе – що ж таке потрібно вам, аби стати щасливим.

Демид Брюханов
Фото - Демид Брюханов


16 листопада. Концерт музики для духових інструментів пам’яті В. О. Богданова
16 ноября состоялся концерт музыки для духовых инструментов, который был посвящен памяти В. А. Богданова.

Валерий Александрович Богданов - исполнитель, дирижер, педагог и музыковед, профессор кафедры оркестровых духовых инструментов и оперно-симфонического дирижирования, заслуженный артист России, член Национального Союза композиторов Украины, лауреат Муниципальной творческой премии имени И. И. Слатина и полковник в отставке. Он автор множества научных работ (более 40), которые в основном были посвящены духовым инструментам, их формированию, репертуару и трактовке. В классе В. А. Богданова занималось много студентов, он читал лекционный курс «Историю исполнительского искусства» (для духовых инструментов).


Ю. П. Тарарак (труба), О. Р. Миц (фортепиано).

В концерте принимали участие студенты, выпускники и преподаватели ХНУИ имени И. П. Котляревского. Были представлены сольные и ансамблевые номера. Похоронным шествием прозвучали ІІ и ІІІ части Концерта М. С. Вайенберга, в исполнении Брасс-ансамбля (С. Цымбал, Ж. Мартьянов, Д. Янжула, О. Антоха, П. Тимощук, М. Ильенко, В. Ирха) и литавр (Е. Белова).


Я. Белицкий (кларнет), М. М. Оболенская (фортепиано).

«The Chief» ирландского композитора Джона Стивенсона для солирующего брасс-тромбона и ансамбля из шести тромбонов, прозвучал светло, просветленно и одновременно печально. Квинтет деревянных духовых (К. Коновал, Р. Широков, В. Рогоза, Е. Савенко, Г. Барсегян) продолжил концерт в возвышенно-светлых тонах, исполнив «Пастораль» С. П. Турнеева.


А. В. Войнов.

Было исполнено несколько сочинений для солирующей валторны - «Романс» К. Сен-Санса (И. Урбанович) и Ария «Пьетта, синьора» А. Стределла (С. Бодрухин); флейты - «Сицилиана» из концерта для флейты И. С. Баха, «Речитатив-фантазия» из сонаты для флейты С. Франка (доцент кафедры, заслуженный артист Украины А. В. Войнов) и кларнета - 5 песен на стихи Матильды Везендонк Р. Вагнера (Я. Белицкий).


Джон Стивенсон «The Chief» для солирующего брасс-тромбона и ансамбля тромбонов.

Анастасия Микрюкова, студентка IV курса
Фото – Людмила Казакова


13 листопада. Прем’єра Оперної студії: С. Гулак-Артемовський «Запорожець за Дунаєм»
Селфі з Карасем та відома історія з життя козаків за Дунаєм

Опера «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського є «візитівкою» української опери. Саме тому для учасників Оперної студії, майбутніх солістів українських, а, можливо, і закордонних оперних театрів, важливим було опанувати найбільш відомі та характерні українські оперні амплуа.

Постановка «Запорожця», здійснена 13 листопада у Харківському академічному театрі музичної комедії, стала дебютом заслуженої артистки України М. Чиженко у якості режисера-постановника. В цей вечір ми були свідками цікавого експерименту. Після підняття завіси глядачі опинилися не на березі Дунаю з турецького боку, а в музеї мистецтв ім. І. П. Котляревського. Портрети І. Котляревського та С. Гулака-Артемовського, герб Харківського національного університету мистецтв, ведуча (В. Галицька), що запрошує до експозиції, присвяченої  автору вищезгаданої опери – все це на оперній сцені виглядало незвично. Але далі буде! На сцені з’являються іноземні туристи, що старанно фільмують все навкруги, а потім роблять пам’ятні фото із експонатами музею, котрими є персонажі опери «Запорожець за Дунаєм». Закінчується це міні-дійство хором «Ой, збирайтесь працювати», який таким чином виключається з дії самої опери та стає своєрідним запрошенням до перегляду історії, що вже стала «музейною».
А коли експонати «ожили» і почалася власне дія, кожен виконавець висвітлив свій персонаж яскраво і характеристично.


Ліричний дует Оксани та Андрія у виконанні К. Ярової та О. Халімончука

Не залишила глядача байдужим  історія молодих закоханих – Оксани та Андрія (К. Ярова та О. Халімончук). Щирі емоції – від доброго сміху подекуди до співчуття – викликала й Одарка (М. Вініченко).


М. Вініченко у ролі Одарки

Роль величного та розсудливого  турецького султана  добре вдалася Я. Федоренку. А комічні герої Селіха-аги та Гасана (А. Жолновач та юна А. Зуєва), хоча і не є головними персонажами опери та не мають вокальної партії, були дуже «живими», змусили сміятися не один раз, а тому запам’ятилися не гірше за першорядних учасників дії.


Я. Федоренко у ролі Султана

Роль Імама, що з’являється лише наприкінці опери, вдалося яскраво і колоритно втілити О. Вєтрову.
Відомо, що партію Івана Карася С. Гулак-Артемовський, соліст Імператорської російської опери в Петербурзі та Большого театру в Москві, писав для себе. Тож, можна уявити, яким є рівень складності вокальної партії Карася, якщо врахувати ще й високі вимоги у плані акторської майстерності. Досвідчений вокаліст, соліст ХНАТОБу імені М. Лисенка, С. Крижненко, котрий має приємний, звучний, колоритний тембр (партія Карася написана для басу), добре впорався із складним завданням.


С. Крижненко у ролі Івана Карася


Драматичний квартет Карася, Одарки, Оксани та Андрія

Хорових сцен в опері не так багато, в порівнянні з сольними та дуетними сценами, але вони привертають увагу своїм колоритом. Під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Н. Бєлік-Золотарьової хор Оперної студії був на достойному рівні. А майстер своєї справи, народний артист України А. Калабухін, що був диригентом-постановником спектаклю, задавав тонус всьому дійству та забезпечив високохудожнє виконання найвідомішої української опери.


Хор Оперної студії ХНУМ імені І. П. Котляревського


Оплески маестро А. Калабухіну

Тож, у постановці вистачало як традиції, так і експерименту. Побачивши просвітлені обличчя глядачів по завершенні спектаклю, я зрозуміла, що вони поділяють думку тих-таки «іноземних туристів» (після фіналу опери вони знову з’явилися на сцені), котрі на просте запитання ведучої «Чи сподобалось?» із захватом відповідали «Так!».

Ангеліна Мамона, студентка IV курсу
Фото – Людмила Казакова

9 листопада. Концерт лауреатів І Премії Першого відкритого фестивалю-конкурсу музичного мистецтва «Харківські Асамблеї»
В современной музыкальной культуре давно устоялась традиция проведения конкурсов исполнителей. Для публики это возможность познакомиться с молодыми талантами, для участников – повод мобилизовать свои силы и испытать себя, а для победителей – почёт, звание лауреата и признание достижений. Но кроме этого, победа в престижных конкурсах может существенно помочь в продвижении карьеры – ведь среди призов часто можно встретить организацию концертов и даже гастрольных турне. В соответствии с этой традицией, 9 ноября в Харьковской филармонии состоялся концерт лауреатов первой премии Первого открытого фестиваля-конкурса музыкального искусства «Харьковские ассамблеи». Ещё раз выступить перед харьковской публикой получили возможность лауреаты международных конкурсов Олег Копелюк, Максим Шадько и Анна Сагалова, и, в лучших традициях харьковской фортепианной школы, они представили программу из шедевров романтической музыки.


Лауреаты I премии Первого открытого фестиваля конкурса музыкального искусства «Харьковские ассамблеи»: Олег Копелюк, Анна Сагалова, Максим Шадько

Монументальным началом концерта стало исполнение «Крейслерианы» Р. Шумана Олегом Копелюком. Яркость творческой индивидуальности и профессиональное мастерство позволили пианисту выполнить «задачу максимум» этого произведения: воплотить неимоверное богатство образного мира Р. Шумана и донести многоплановость фортепианной фактуры сочинения. В игре О. Копелюка органично сочетались точность звука и его необычайная проникновенность и «душевность» – качества, на первый взгляд, совершенно взаимоисключающие. Тем не менее, ясность и особая «графичность» исполнения в сочетании с исключительным разнообразием настроений смогли совершить «чудо»: огромный по протяжённости цикл было интересно слушать. Способствовало этому и отсутствие нарочитости, глубина и искренность тона, и иногда ощущалось брамсовское «величие духа» – в эпизодах, в которых исполнитель словно бы обращался к стилю этого композитора. Однако в целом преобладало трепетное и искреннее шумановское высказывание, и в медленных разделах О. Копелюк показал безукоризненное владение долгим, «тянущимся» звуком, что на фортепиано, как известно, является одной из труднейших задач. Кульминацией произведения стало фугато из седьмой пьесы, где пианист смог буквально перевоплотиться в одержимого музыкой Крейслера и подчеркнуть две главных его черты: с одной стороны – импульсивность и экзальтированность характера, а с другой – рациональность, без которой полифония немыслима. Вообще, рациональность была характерна для этого прочтения «Крейслерианы», и, кроме замысла исполнителя, тому была и другая причина: акустика Органного зала филармонии была достаточно гулкой, и более нервная и экзальтированная игра (которую часто можно встретить в других интерпретациях) привела бы к неясности звучания. Акустика зала сказалась неблагоприятно и без того, скрадывая остроту штриха в быстрых пьесах, но и помогала создавать эффект «повисших в воздухе» звучаний в медленных.


Олег Копелюк

У Максима Шадько, продолжившего концерт, была задача, схожая со стоявшей перед О. Копелюком – воссоздать мир романтического гения через цикл миниатюр, но уже в 24 Прелюдиях Ф. Шопена. Однако в начальных прелюдиях исполнитель избрал более объективный тон, это было высказывание уравновешенного и уверенного в себе человека. Уже с первых тактов акустика зала внесла свои коррективы – продолжительное эхо добавило Прелюдиям Ф. Шопена оттенок импрессионистического звучания, что было весьма необычно и интересно. Примечательно, что в минорных пьесах, в которых царит речитативная мелодика, М. Шадько играл «от первого лица», как, например, в Четвёртой, прозвучавшей очень глубоко и полно, либо в Шестой, преподнесённой особо скорбно и задумчиво. В этой интерпретации цикла особенно интересной была некоторое нивелирование жанровых истоков музыки: так, знаменитая Двадцатая прелюдия не создала впечатления траурного марша, в ней не было опустошённости – лишь сожаление о чём-то; а Седьмая прелюдия, вместо того, чтобы предстать капризной мазуркой, своей сосредоточенностью подготовила следующую, fis-moll. Как и следовало ожидать, в исполнении такого разнохарактерного цикла пианист воплотил самые разные состояния: от задумчивой мечтательности в Тринадцатой прелюдии (Fis-dur) до страстной патетики в Двенадцатой и Двадцать второй (gis-moll и g-moll), что позволило проявить и виртуозность, и разнообразие туше. Но, пожалуй, наиболее интересным в этом исполнении шопеновского цикла стала его особая исполнительская стратегия, состоявшая в постепенном отходе от объективной манеры игры и в усилении субъективности высказывания. Так, Пятнадцатая прелюдия знаменовала окончательное утверждение субъективности тона, и все последовавшие за ней пьесы звучали как непосредственное выражение разных по содержанию, но неизменно сильных чувств. А в последней прелюдии объективность и субъективность смогли сосуществовать. Такая концепция исполнения необычайно интересна тем, что позволила М. Шадько показать разные варианты подхода, разные типы отношения к этой музыке, и это была весьма удачная попытка в рамках одной интерпретации показать все возможные трактовки 24 Прелюдий – своего рода «мета-исполнение».


Максим Шадько

Завершила программу концерта Анна Сагалова, представившая иные грани романтической музыки. Её выступление состояло из двух номеров, и первым стала «Соната-Воспоминание» Н. Метнера. Лишённая концертного блеска, эта Соната стала наиболее интроспективным сочинением вечера. Исполнением этого произведения А. Сагаловой удалось воссоздать саму идею воспоминания как соединения времён – настоящего и прошедшего. Для этого исполнительница мастерски разделила Сонату на фрагменты, играемые искренне и непосредственно, и на отрезки, эмоциональность которых была словно бы выцветшей, как на старых фотографиях. Менялось и отношение к самому процессу исполнения: технические трудности то преодолевались подчёркнуто легко, словно бы их не заметили, то наполненность фортепианной фактуры подчёркивалась, что создавало дополнительное эмоциональное напряжение в ярких «выходах» на кульминации и стремительных пассажах. После несколько «театральных» звучаний ещё большим контрастом звучала главная тема-воспоминание, повторяемая А. Сагаловой с каждым разом всё с большим сожалением.


Анна Сагалова

В отличие от Сонаты-воспоминания, последнее произведение вечера, Andante spianato и Большой блестящий полонез Ф. Шопена, стало буквально воплощением концертности. В Amdante был достигнут потрясающий звуковой эффект, который можно было бы выразить парадоксальной фразой «ничего не происходит, но очень интересно» – пианистке удалось добиться почти что пространственного распределения фактуры: казалось, что мелодия парит в недостигаемой высоте, а мягкие фигурации, преображённые акустикой зала, рождали ощущение зыбких воздушных масс. Полонез был трактован как яркая виртуозная пьеса – от начальных фанфарных возгласов до головокружительной Коды исполнительница не переставала поражать своим техническим совершенством, снова нарочито легко справляясь с ошеломительными сложностями. Разные эпизоды позволили А. Сагаловой проявить свободу rubato, владение шопеновским «салонным стилем», и потребовали колоссальной эмоциональной отдачи. Два образных полюса этого Полонеза, героику и лирику, исполнительница то противопоставляла друг другу, то соединила в одной теме, сыграв её вначале торжественно, а затем словно бы «про себя». В Коде, невероятно сложной и без того, пианистка поставила перед собою дополнительную задачу – предельно заострить контраст легчайшего звучания пассажей и отдельных грозных реплик. А общей для исполнения всего произведения стала идея чёткого полонезного ритма, насыщавшего весь зал подчёркнуто яркой энергетикой.

Энергетическая насыщенность всех трёх выступлений, значительная сложность программ и отточенное до блеска мастерство пианистов подтвердили заслуженность победы музыкантов и высокий уровень конкурса в целом. Вся программа слушалась словно бы «на одном дыхании». И это было совершенно закономерно, ведь играли не рядовые пианисты, а лауреаты первой премии Первого открытого фестиваля-конкурса музыкального искусства «Харьковские ассамблеи».

Александр Лисичка
Фото – Людмила Казакова


5 листопада. Участь студентів ХНУМ у виставі «Списки Сандармоха» в ХДАДТ ім. Т. Г. Шевченка

5 листопада на малій сцені Харківського державного академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка була представлена літературно-музична композиція «Списки Сандармоха: до 80 річниці масових розстрілів», присвячена пам’яті загиблих під час тайних вбивств радянською владою в’язнів далекосхідних таборів та двадцятиріччю жовтневої революції в урочищі Сандармох. Режисер – Ірина Кобзар. В виставі брали участь як відомі харківські актори та викладачі – заслужені артисти України, зокрема Оксана Стеценко, Майя Струннікова, Тетяна Грінік, Роман Жиров, Дмитро Петров, так і майбутнє театрального життя країни, студенти ХНУМ імені І. П. Котляревського – Герман Медвєдєв, Олександр Волков, Марія Циплухіна, Анастасія Деєва, Клавдія Малюшенко, Дмитро Бондаренко. Організатори: Харківський літературний музей, ХНУМ імені І. П. Котляревського, ХДАДТ ім. Т. Г. Шевченка.



Серед 1111 жертв «першого соловецького етапу» (всього було розстріляно 9500 людей 58 національностей), опинилися приблизно 300 українців, в тому числі 62 харків’янина. Було вбито видатних представників «розстріляного відродження»: Лесь Курбас, Микола Куліш, Григорій Епік, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Олекса Слисаренко, Михайло Яловий, Матвій Яворський, Сергій Грушевський та інші. Тільки у 1997 році стало відомо про могильник НКВС в урочищі Сандармох і розкрилася справжня страшна доля багатьох тисяч загиблих. У 1998 році було відкрито меморіальне кладовище «Сандармох». 



У суботній вечір на сцені театру «Березіль» зачитали прізвища із списків розстріляних. Вірші Михайля Семенко, Євгена Плужника, Дмитра Фалькивського, Майка Йогансена, які теж стали жертвами репресій, у виконанні студентів театрального відділення ХНУМ, червоною ниткою скріплювали прізвища списку. Завдяки щирий грі акторів, сумні, жартівливі вірші на прості теми, близькі кожному, не могли лишити байдужим нікого. Актори намагалися донести, що всі вбиті були не просто історією, літерами на папері, а справжніми людьми із власними страхами, недоліками, перевагами, талантами, та як це страшно, коли хтось, кого ти навіть не знаєш, раптом натискає спусковий гачок і життя переривається.



Вечір завершується хвилиною мовчання у пам’ять загиблих, та вірою, що такий жах більше не повториться ніколи.

Про подію читайте також
 http://misto.kh.ua/main/9986-v-harkove-pochtili-pamyat-zhertv-stalinskogo-terrora-foto.html

Кусков Олександр
Фото – Людмила Казакова


29 жовтня - 5 листопада. Участь студентів ХНУМ конкурсах та фестивалях

29 жовтня у Києві (Ворзель) відбувся конкурс-фестиваль молодих виконавців  «Мистецтво XXI століття» для духових і ударних інструментів, камерних ансамблів. Проект «Мистецтво XXI століття» існує біля 20 років і проходить у різних країнах: Польщі, Італії, Австрії, Німеччині, Франції, Португалії, Литві і інших. Протягом року у Ворзелі як правило проходять п’ять програм за різними спеціалізаціями: вокал, струнні інструменти, духові і фортепіано (2 програми).
Володарями Гран-прі став ансамбль Олександра Приженкова (туба) і Ігоря Чичканова (фортепіано) – творчий керівник О. І. Федорков. Конкурс проходив в один тур. В номінації «Ансамблі» учасники виступали  у чотирьох вікових категоріях з програмою на вибір конкурсантів.

В Китаї відбувся конкурс імені Ренато Брузона. Ренато Брузон  – видатний італійський баритон, відомий як неперевершений виконавець музики бельканто, зокрема Дж. Верді і Г. Доніцетті.
На відкритті  міжнародного фестивалю класичної музики «Слобожанська фантазія» у Сумах 5 листопада з величезним успіхом виступив і колектив «Харків-брасс» (керівник Олег Федорков). У складі колективу 19 музикантів: труби: Михайло Ільєнко, Юрій Фик, Олег Антоха, Павло Тимощук, Віталій Ірха; валторни: Євген Савенко, Сергій Бодрухін; тромбони: Олег Федорков, Олександр Дубка, Євген Мартьянов, Дмитро Янжула, Сергій Цимбал, Микола Криворучко,Тарас Торкот, Юрій Растворцев; туба: Юрій Нестеренко; ударні: Єлизавета Білова, Єлизавета Гайденко, Володимир Гольцов. Вони стали дипломантами фестивалю.

«Харків-брасс»

Лауреатом III премії і володарем спеціального призу міжнародного конкурсу вокалістів імені Ренато Брузона в Китаї став Тан Чжанчен, творчий керівник Наталія Говорухіна.


Тан Чжанчен

Дипломантом конкурсу став Сунь Бо, творчий керівник Наталія Говорухіна.


Сунь Бо

Вітаємо з перемогою наших студентів і їх викладачів.

Марина Дербас

 


Інтерв'ю з ректором ХНУМ Т.Б.Вєркіною: підсумки проведення XXIV Міжнародного музичного фестивалю "Харківські асамблеї"

XXIV Харківські асамблеї: післямова
- Тетяно Борисівно, якої оцінки, на Вашу думку, заслуговує XXIV Міжнародний фестиваль «Харківські асамблеї»?
Вєркіна Т. Б.: - Практично на 100% все здійснилося. Я хочу подякувати Університету і всім, хто був на наших концертах. Першим - за те, що вони підготувалися до цього свята дуже відповідально, дуже професійно і з великою любов’ю. І на цю любов відповіли слухачі, бо для кожного артисту щастя бачити таки обличчя, посмішки, а іноді навіть сльози, як у наших слухачів. Найголовнішим для мене було те, що після концертів люди підходили і казали не про техніку виконання, піано чи форте, а промовляли найголовніші речі для людини, громадянина і музиканта, в першу чергу: «Дуже дякуємо! Півтори години ми відчували, що ми - люди!» І я дуже добре розумію, чому вони так кажуть, і чому так охоче йдуть до нас на наші концерти, які проходили в наших залах, залі оперного театру, філармонії, бо це - дійсно наше противлення злу мистецтвом. Давайте проаналізуємо, що зараз в загальній масі пропонують нам телебачення і радіо? Важко щось доброго сказати на адресу цих передач, вистав або серіалів, де навіть звернення до людей - Танька, Володька, Віталька… Я думаю, а навіщо це робиться? Навіщо людей долучають до такої зневаги, до такого просто хамського відношення? І я так хвилююся з приводу того, що це напевно робиться з якоюсь метою, за цим щось! Ну чи можуть люди випадково так робити? У людей нашого віку є якійсь захист. У молоді - нема жодного.

 - Тобто для Вас зло - це відсутність культури?
Вєркіна Т. Б.: Абсолютно! А найбільше зло те, що в нас не має жодної поваги до культури, культура знищується. Тому ми робимо цим фестивалем те, що и можемо робити у Харкові і не тільки в Харкові… Для мене великою радістю було те, що здійснили наші випускники в цьому році. Це вперше, і я думаю, що це буде продовжуватися, бо це було не за наказом ректора, а за покликом серця. Так, випускники нашого театрального факультету зробили багато вистав у різних містах України. Ті, хто працює в філармоніях - присвятили свої концерти ювілею Університету. Й досі вони надсилають нам афіші, на яких написано: «До 100-річчя заснування ХНУМ імені І. П. Котляревського». І це дуже приємно, бо це - повага до своїх вчителів, до мистецтва, якому ми віддаємо все своє життя, все здоров’я, все своє серце. І це інтерес щодо того, що зараз відбувається у нашому університеті.

Було дуже приємно, що приїхали наші випускники з Франції, Америки, Німеччини, Бельгії, Китаю… Я вже не говорю про міста України, але це зробити легше. Навпаки, нашим випускникам, чиє творче життя зараз пов’язане з далеким зарубіжжям, прийшлося на деякий час перервати свою роботу, а при капіталізмі, як Ви розумієте, це дуже важко. Однак, вони зробили це заради ювілейного свята із великою радістю. Хтось приймав участь в концертах, хтось в конференції, хтось давав майстер-клас. І для мене найважливіше, що вони відчули ті зміни, що сталися в нашому університеті. Особливо враженими були ті наші випускники, котрі закінчили (тоді ще Інститут мистецтв) наприкінці 1980-х-90-х, коли був, якщо можна так сказати «розквіт занепаду». Тільки той, хто був в цей час в Харкові і мав таке нещастя відкрити наші двері, міг би зрозуміти такий жорсткий гумор. Тепер зовсім інша атмосфера - радості, тепла, творчості, доброзичливості. Все тільки підкреслювали, що як тільки-но відкриваєш двері, відчуваєш тепло і неймовірну сердечність. Тобто ми щось зробили за минулий час, якого в нас було небагато, лише 14 років, щоб повернутися із провалля до активного життя, активної позиції.

 - Додам до Ваших слів, що, наприклад, майже всі учасники Другого відкритого фестивалю-конкурсу музичного мистецтва (а це музиканти з Львова, Одеси, Києва, Польщі), а крім того Євген Лівшиц (Німеччина), Крістофер Гейфорд (Великобританія) - всі в один голос підкреслювали надзвичайну атмосферу Великої зали університету, її затишність і святковість водночас… Дійсно, ці оцінки, разом і з розмахом фестивалю, його високим професійно-творчим рівнем підтверджують, що всі зусилля були не дарма…
Вєркіна Т. Б.: Я не буду запевняти, що у нас все прекрасно! Але головне, що в нас є команда, є колектив. Дуже показовим був в цьому сенсі перший концерт - відкриття «Асамблей». Збалансований по формі. Так, великий, але відкриття не може бути коротким, бо 100 років - дуже значний період життя. Але всі працювали в дуже хорошому темпі - Allegro, якій відповідаєжиттєвому відчуттю дуже здорового організму з добрим серцем, добрими легенями, а найголовніше з розумом. Я дуже вдячна нашому оркестру - це була така збірна команда, наші люди з філармонічного, оперного, молодіжного, студентського оркестрів. Керував всім наш випускник Юрій Янко, заслужений діяч мистецтв України, директор і головний диригент філармонії. Він просто чудово все зробив, так талановито подарувавши людям музику, що я просто насолоджувалася. Приймав також участь наш найстаріший диригент народний артист України, професор Анатолій Васильович Калабухін, керівник нашої оперної студії - і це також було поєднання традиції, яку уособлюють наші визнані професори, і сучасності - молодих виконавців.

Наш театральний факультет працював чудово! Наш режисер дуже спокійно, врівноважено, дуже талановито і з великим серцем все це зробив, я маю на увазі заслуженого діяча мистецтв Аркадія Школьника, який також наш випускник і працює в університеті. Наш хор чудовий, яким керує талановитіша людина - професор Сергій Миколайович Прокопов, ентузіаст, він так любить своє діло і музику! Він зробив абсолютно іншу кафедру, надавши їй нового рівня в і духовному, і професійному сенсі. Сьогодні наш університетський хор - колектив дуже високого рівня. І це зазначають всі. Інші виконавці… Можна подивитися по програмі - всі були неперевершені. Головне, що і відношення до цього концерту було чудовим, починаючи від студентів 1 курсу і закінчуючи народними артистами. А далі пішли у «доброму» темпі всі концерти і спектаклі, які підготував театральний факультет, якій я дуже люблю. Всі кафедри показали чудову роботу. Мені важко сказати, що якась кафедра була найкращою, тому що всі показали концерти не просто професійні (бо ми повинні працювати професійно, тому як не має професіоналізму, то який же це університет?), а, перш за все, продемонстрували особливе відношення до музики і театрального мистецтва. Все це було прикладом нашого девізу - «Противлення злу мистецтвом». І відчули це не тільки харків’яни.

Ще одна цікава деталь, яка, немовби і не має безпосереднього відношення до свята: мені сказали, що ми єдиний університет, який не втратив жодного бюджетного місця при дуже великій конкуренції. Я думаю, що це абсолютно пов’язані речі, і те що до нас прийшли в цьому році студенти з 22 областей (а їх, якщо я не помиляюся, 24) - це також дає нам розуміння, що цей фестиваль не просто так працює. Це не тільки наша звичайна робота в класах, до якої ми звичайно відносимося відповідально. Цим фестивалем починається кожного навчального року навчально-творчий процес в нашому університеті. І з чим стикаються відразу наші студенти-першокурсники? Або вони одразу - учасники в оркестрі чи в хорі, чи допомагають на сцені. Тобто вони бачать всю творчу роботу в університеті, переповнені зали, гостей міста, які приходять до нас… І їм також хочеться вийти на сцену, відчути на свою адресу аплодисменти, щоб люди стоячи їх привітали… Ви ж розумієте, що кожну творчу людину це спонукає швиденько бігти в клас і працювати. І я хочу таку «арку» зробити з тим, що я спочатку вам сказала: у мене питання, а чому жодного разу, на жодному телеканалі я не бачила жодної передачі про цих студентів?

 - Мабуть, це не відповідає образу-кліше герою нашого часу?
 - Вєркіна Т. Б.: А що, наші герої це - «Віталька»? А тоді що, ми можемо мріяти про те що наша Україна буде сильною, чи просто комфортною для кожного громадянина країною? Так для цього ж треба поважати людину! Треба, щоб бачили і знали таких студентів! Музикантів, математиків, фізиків, медиків та інших. Насправді їх багато! Ми ж бачимо тільки про зґвалтування, про пожежі і таке інше. Це руйнує душу, настрій, здоров’я. Люди повинні бачити позитив, хоча я і не дуже люблю це слово.

Мені надзвичайно приємно, коли люди, приходячи до нашого Університету, говорять, які в нас поважні студенти, як вони завжди поводяться, кажуть «Добрий день!», посміхаються. Але ж вони не завжди були такими. Ми пам’ятаємо 90-ті роки, тут і студентів то не було, а ті, що були, краще б не приходили часом сюди. Що ж до таких речей, як сказати «Доброго дня!»… Який добрий день, коли не хотілося відчиняти ці двері!.. А тепер дійсно. Але ж це праця кожного дня і для того, щоб люди на вулиці посміхалися і відносилися один до одного, ну просто як інтелігентні культурні люди, треба давати приклади! Тому я питаю журналістів: чому ви нам не допомагаєте? Чому ви жодного разу не можете зайти до університету і показати студентів, викладачів, відданих своїй справі, тих, хто присвячує музиці, чи іншій професії, кожен день свого життя? Чому, роблячи сюжети про університети, ви звертаєте увагу тільки на одне - корупцію? Це дуже смішно, бо якщо всі університети працюють як корупційні схеми, чому наших студентів з такою радістю беруть у всі навчальні заклади світу?

Я впевнена, в нас є чудові Виші і викладачі, які дійсно можуть підготувати людину в її професії. І тому я скільки зможу буду проводити цей фестиваль, тому що єдине, чим ми можемо противитися цьому злу , а під злом я розумію те, що культура просто практично вже «пішла» від нас,  - так це робити своє діло. Наша основна мета - це мистецтво, і ми повинні робити все, щоб люди не втратили зв'язок з геніальними творами, з якими ми, слава Богу, завдяки нашим батькам та матерям (саме вони подарували нам ці можливості) ми можемо бути ретрансляторами ідей геніїв. Ми фантастично щасливі люди, тому що з 5-6 років ніколи не граємо посередню музику, або спектаклі. Ми завжди звертаємося до геніїв. З 6 років і до кінця. І це наше щастя і наші лицарські лати.

Бесіду провела Світлана Анфілова


 
Події жовтня 2017
Події вересня 2017
Події липня 2017
Події червня 2017
Події травня 2017
Події квітня 2017
Події березня 2017
Події лютого 2017
   

Події грудня 2016
Події листопада 2016
Події жовтня 2016
Події вересня 2016
Події червня серпня 2016
Події травня 2016
Події квітня 2016
Події березня 2016
Події лютого 2016
Події січня 2016
Події грудня 2015
Події листопада 2015
Події жовтня 2015
Події вересня 2015
Події червня 2015
Події травня 2015
Події квітня 2015
Події березня 2015
Події лютого 2015
Події січня 2015
Події грудня 2014
Події листопада 2014
Події жовтня 2014
Події вересня 2014
Події травня 2014
Події квітня 2014
Події березня 2014
Події лютого 2014
Події січня 2014

Події грудня 2013
Події листопада 2013
Події жовтня 2013
Події вересня 2013
Події червня 2013
Події травня 2013
Події квітня 2013
Події березня 2013
Події січня-лютого 2013
Події грудня 2012
Події листопада 2012
Події жовтня 2012
Події вересня 2012
Події червня 2012
Події травня 2012
Події квітня 2012
Події березня 2012
Події лютого 2012
Події січня 2012
Події листопада 2011
Події жовтня 2011
Події вересня 2011
Події травня 2011
Події квітня 2011
Події січня 2011